Свою Україну любіть,
Любіть її.. Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Тарас Шевченко
Відзначення 200-літнього ювілею від дня народження геніального сина українського народу Тараса Шевченка ми здійснюємо в дуже складний і тривожний не лише для України, але й для всього людства час. Переживши одні нелегкі випробування на київському Майдані, настали інші, очевидно, ще важчі, бо знаходимося під окупацією сусідньої держави.
Ведучи мову про нашого видатного поета, можемо впевнено сказати, що Шевченко володіє не лише великим даром творити геніальні поезії, але й був своєрідним пророком. Передбачивши події, нелегкі випробування, які чекають Україну в майбутньому, поет закликає, навіть наказує нащадкам завжди любити свою Україну, особливо, як сказано в цих рядках, що стали епіграфом до моїх роздумів, «во время люте». Стає очевидним, що це передбачлива «проекція» на сьогодення, на Майдан, завдяки якому, зокрема мужнім героям «Небесної сотні», ми здобули перемогу над великим злом, яке опанувало нашу державу.
Те ж саме стосується і нинішніх днів, коли під час російської агресії в Україні наші воїни та їх командири в основному не зраджували присяги своєму народові і в надзвичайно небезпечних для їх життя умовах, терпеливо і мужньо виконували свій обов’язок перед Батьківщиною, своєю совістю і перед самим Богом.
Поет закликає нас усіх любити Україну і молитися за неї. Нам, у свою чергу, потрібно волати до поетової душі, аби випросила в Господа порятунку від цієї навали, охорону від загибелі людей, мир і процвітання. Щоби всемилостивий Бог зіслав благодать Святого Духа, яка просвітить усіх тих людей, від яких залежить гідне розв’язання цієї кризи. Особливо це стосується керівництва країни-агресора, її війська, щоб вони зрозуміли і пам’ятали Євангельське застереження: «Хто мечем воює, той від меча гине».
Величезний імпульс духовності і патріотизму додало нам всеукраїнське віче, що відбулося на майдані Незалежності з нагоди славного ювілею поета. Усі чесні люди уважно слухали палкі виступи учасників свята. Яка потужна духовна сила, яка любов і підтримка народу «во время люте» звучали з уст українських і зарубіжних ораторів. Деякі з них говорили чи цитували поетичні шедеври нашого генія зі сльозами на очах.
Чого вартий натхненний виступ глави УГКЦ блаженнішого Святослава Шевчука, який випромінював високу духовність, мудрість, патріотизм, велику любов до нашого генія, глибоке знання його творчості і вміле поєднання з ученням Ісуса Христа, Його святого Євангелія. Зрештою, сам поет уміло поєднував свою літературну творчість зі Святим Письмом. Він глибоко вивчав його, черпав творче натхнення, орієнтувався на нього, втілював написане у життя.
Шкода, звичайно, що безбожна більшовицька ідеологія брехливо показувала Шевченка як атеїста, навмисно перекручувала на свій лад його безцінні твори, у більшості яких Тарас прославляв Бога, вірив у нього, намагався жити за Його заповітами. Свята Біблія і томик Томи Кемпійського «Наслідування Христа» завжди були його настільними книгами.
Окрім того, Шевченко високо цінував Божествену Літургію, Святі Тайни Покаяння і Євхаристії.
В одному з листів до своєї нареченої Варвари Рєпніної Тарас пише, що він сьогодні був у святому храмі, брав участь у Службі Божій, сповідався і причащався. «Я хотів би, – згадує поет, – щоби це високе духовне натхнення, яке опанувало мене у святині, було зі мною завжди».
Завершуючи ці роздуми, хочеться сказати: нехай геніальні твори нашого поета, його тверда віра в Бога і любов до України будуть для нас дороговказом у цьому нелегкому і складному житті.
