Цьогоріч на Тернопільщині відзначають 160-річчя з дня народження праведного митрополита Андрея Шептицького. З благословення архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Теодора Мартинюка в усіх деканатах архиєпархії розпочалися Тижні митрополита Андрея. Протягом року вірні матимуть можливість глибше пізнати особистість митрополита Андрея, дізнатися про його життя та служіння.
21 березня координатор заходів до Року митрополита Андрея Шептицького в Тернопільсько-Зборівській архиєпархії отець-мітрат Андрій Іван Говера з духовно-просвітницькою місією відвідав Озернянський деканат. Він зустрівся зі школярами в Озернянській школі, де провів лекцію для учнів. Також отець Говера виголосив першу науку в місцевому храмі Пресвятої Трійці у рамках великопосних реколекцій про праведного Андрея.
До вшанування митрополита долучилися всі священники деканату на чолі з отцем-деканом Василем Мицем, які водночас проводять заходи вшанування на своїх парафіях. Так, 20-21 березня, в Озерній для учнів села відбувся турнір з шашок і шахів. Усі учасники були нагороджені солодкими гостинцями та пам’ятними образками, а переможці отримали медалі та кубок. Окремо до п’ятих класів завітала сестра-монахиня Оля Беш з уроком і презентацією про митрополита Андрея. Завершенням Тижня митрополита Андрея стане вистава «Андрей» від артистів Тернопільського обласного драматичного театру ім. Т. Шевченка, яка відбудеться в будинку культури с. Озерна.
Ми поспілкувалися з отцем-мітратом Андрієм Говерою та попросили поділитися думками про митрополита Андрея, які він презентує під час своєї місії.
— Отче Андрію, говорячи про митрополита Андрея Шептицького, ми зазвичай згадуємо його як визначного релігійного та громадського діяча. Що, на вашу думку, зробило його такою великою особистістю?
— Перш за все, митрополит Андрей був не лише церковним лідером, а й справжнім будівничим українського духу. Виховання в шляхетній родині Шептицьких стало фундаментом його глибокої віри та служіння людям. Його матір, Софія Фредро, відіграла значну роль у формуванні його духовного світогляду. Ще з дитинства він мав глибоке релігійне виховання, що повпливало на його бажання стати священником.
— Так, відомо, що його шлях до священства був непростим…
— Саме так. Його батько планував, щоб він став військовим або політиком, адже в родині були великі сподівання. Однак молодий Роман Шептицький (таке ім’я він отримав при народженні) обрав духовний шлях. Він вступив до Добромильського монастиря отців Василіян і прийняв ім’я Андрей. Це рішення не було миттєвим – він довго вагався, намагаючись поєднати батьківські сподівання з власним покликанням. Однак, зрозумівши, що його місце в Церкві, він рішуче пішов за цим покликом.
— І вже в молодому віці він став єпископом…
— Так, у 34 роки він був призначений єпископом Станиславівським. Це було великим викликом, але митрополит не розгубився — одразу розпочав активну працю. Його місія полягала не тільки у пастирському служінні, а й у розвитку освіти, культури, соціального захисту. Він засновував школи, бібліотеки, підтримував кооперативний рух, засновував школи, сиротинці.
— Чи можна сказати, що він був також меценатом?
— Без сумніву! Митрополит Андрей особисто фінансував численні проекти, підтримував українських митців та навчальні заклади. Заснований ним у 1913 році Національний музей у Львові став важливим осередком збереження української культури. Він передав музею понад 8 тисяч експонатів і витратив величезні кошти на його створення.
— А як щодо його соціальної діяльності?
— Це була одна з найважливіших складових його служіння. Він опікувався сиротами, бідними, хворими, засновував численні благодійні установи, лікарні, зокрема «Народну Лічницю» у Львові. Крім того, митрополит активно підтримував українську освіту, сприяв відкриттю Богословської академії у Львові, підтримував студентів і фінансував бурси.
— Митрополит був провідником у складні часи воєн та політичних переслідувань…
— Так, він пережив дві світові війни, арешти та переслідування. Під час Другої світової війни він рішуче засудив нацистські злочини та врятував багатьох євреїв, переховуючи їх у монастирях. Він навіть писав листи Гітлеру і Сталіну, протестуючи проти знищення євреїв та переслідувань Української Греко-Католицької Церкви.
— Це був справжній вчинок мужності…
— Саме так. Він не боявся говорити правду, навіть якщо це загрожувало його життю. Його голос став голосом морального авторитету, і навіть його вороги змушені були зважати на нього.
— Як склалися його останні роки?
— Попри хворобу, митрополит залишався на чолі Церкви до останніх днів. Він помер 1 листопада 1944 року, а його похорон став подією, яка об’єднала тисячі людей.
— Його спадщина живе й сьогодні. Як ви вважаєте, що найважливіше ми можемо взяти з його життя?
— Передусім, його безмежну любов до Бога і до людей. Митрополит показав, що справжня віра — це не лише слова, а дія, служіння, допомога ближньому. Його зусилля в освіті, культурі та соціальній сфері залишаються натхненням для нас усіх. Він був не лише великим церковним лідером, а й українським Мойсеєм, який провадив свій народ до світла. Принагідно я рекомендую кожному у цей рік перечитати послання митрополита Андрея «Як будувати рідну хату», де є важливі поради для нас, які тепер захищаємо, а відтак хочемо будувати свою державу.
— Дякую, отче Андрію, за цю розмову!
— І вам дякую! Молімося, щоб справа митрополита Андрея Шептицького продовжувала жити в наших серцях.
пресслужба архиєпархії
