Хочу розповісти кілька коротеньких історій, які ілюструють, як за кордоном люди ставляться до законів.
Мій знайомий поїхав автомобілем до Швейцарії відвідати друзів. Одного вечора, дуже пізно, майже близько півночі, повертався додому до швейцарської родини, в якої гостював. Під’їхав до перехрестя і, не побачивши жодного транспорту, поїхав далі, незважаючи на червоне світло світлофора.
Наступного дня, за обідом, з усмішкою розповідав про це присутнім. Як грім серед ясного неба, прозвучало для нього запитання господині: «А ви вже повідомили про це поліцію?».
Моєму батькові, мешканцю Нью-Йорка, трапилося, що його дуже суворо напоумлював поліцейський, коли він переходив вулицю на червоне світло за метр чи два від пішохідного переходу.
У Польщі монахиня, яка переходила вулицю далеко від пішохідного переходу, почула іронічне зауваження сторожа порядку: «Сестро, надіюся, монаших правил ви дотримуєтеся краще, ніж правил дорожнього руху».
Ось вам приклади недотримання законів і реакції на них влади в одній зі сфер щоденного життя.
Скажу з власного досвіду, що громадяни Північної Америки та Західної Європи здебільшого дуже серйозно ставляться до різних державних приписів. Може, не настільки, як швейцарці, але все ж таки для них закон – норма громадянської поведінки. Вони стараються сумлінно платити податки, отримувати потрібні дозволи, поважати права інших людей.
А що можна сказати про дотримання законів в Україні?
Створюється враження, що обминання закону – це майже улюблений вид спорту українців.
Чому так? Які можуть бути цьому причини?
Коли Україна була під окупацією чужої влади, то непослух закону був свого роду протестом проти неї.
Чому ж тоді спостерігаємо сьогодні такий різкий непослух своїй владі? Кажуть мені, що це наслідок поганої звички. Може, так, але чи це єдине пояснення?
Навіть, на перший погляд, порядні люди запитували мене: «А хто знає, куди йдуть наші гроші?… Чому наші закони пишуться нашвидкуруч і багато з них доводиться скасовувати?… На чию користь працює влада?».
Це важливі запитання, які справді можуть багато чого пояснити, бо законослухняність залежить від двох груп людей: тих, які пишуть закони, і тих, що їх виконують. Про тих, хто пише закони, треба буде поговорити окремо.
Сьогодні зупинімося на проблемі, як перевиховати людей, щоби вони серйозно ставилися до законів.
Перша відповідь, яку часто чуємо: суворо карати за непослух. У тому є сенс, але постійне покарання громадян, як і застосування цього методу у вихованні дітей, не буде успішним. Треба підходити до цього питання з позитивною програмою.
З одного боку, писати добре вивчені, продумані, далекоглядні, однакові для всіх громадян, хоч би ким вони були, закони. Добрий закон та вдале його застосування не повинні давати громадянинові підстав для виправдання свого непослуху.
З другого боку, треба виховувати законослухняність у громадян із раннього віку. Наскільки мені відомо, сьогодні у школах, вже з 1-го класу, вчать дітей правильно переходити дорогу. Але чи завжди добрий приклад дотримання правил дорожнього руху дають батьки?
Родина, школа, Церква, телебачення, література – всі повинні наголошувати на користі для себе і загалу від суворого дотримання законів. Хочемо жити в нормальній державі – працюймо над тим, щоб законослухняність стала нормою поведінки для всіх громадян.
Інтенсивно стараймося виправити старше покоління та належно виховати молодше. У цій сфері можна багато зробити, а якщо можна – то треба.
На закінчення хочу запропонувати вашій увазі два приклади виховання (обидва досвідчив в Італії): перший – поганий, а другий – гарний.
Приклад поганого виховання: в часи, коли ще в Західній Європі існували кордони, італієць, який повернувся із заробітків у Німеччині, в присутності своїх дітей перед сусідами хвалився, як він обдурив митника. Якщо взяти до уваги те, що діти часто наслідують своїх батьків, то чого, на вашу думку, вони з тої розповіді навчилися?
Приклад гарного виховання: в поїзді, у тамбурі, під час досить довгої подорожі пасажири дискутували про заходи уряду щодо подолання корупції. Програма називалася «Чисті руки». Розмова була дуже бурхлива, бо висловлювалися різні погляди на цю справу.
У дискусії брала участь молода дівчина, родом із Неаполя, яка для підтвердження своїх поглядів посилалася на авторитет свого батька, досить відомого юриста.
Не всі співрозмовники погоджувалися з її висновками, доки вона не довела своїх слів твердженням: «Так, але мій батько порядний чоловік – він платить податки».
+ Любомир, Верховний Архиєпископ-емерит
www.pravda.com.ua
