Поштовхом до написання цих роздумів став ось цей «білий вірш», якого пропоную уважно прочитати. Вже не пригадую, звідки я його виписав, очевидно, це переклад твору якогось зарубіжного поета. Прочитавши його, немовби й справді побачив світ, навіть своє життя іншими очима. Тепер зрозумів, чому при зустрічі з людьми, які посміхаються (хоч їх не так багато, але вони все таки є), на душі стає легко, затишно, радісно і спокійно. Розповідають, що в інших країнах люди, на відміну від наших, посміхаються одне одному, радіють. Можливо, це лише елемент тамтешнього етикету, та все ж приємніше говорити з людиною усміхненою, ніж понурою, насупленою, невдоволеною.
Але давайте прочитаємо цей вірш, глибокофілософські рядки якого розкривають суть справи.
Подарунок усміху – радує серце,
збагачує, хто його одержує,
Не зробивши бідним, хто його дає.
Триває лиш момент, але пам’ять
про нього залишається надовго.
Ніхто не є настільки багатий, щоб міг
без нього обійтися.
І ніхто бідний, щоб не міг
його подарувати.
Усміх породжує радість в родині,
підтримує в заняттях,
Є конкретним виявом приязні.
Усміх відживляє змученого,
Відсвіжує відвагу в змаганнях.
У смутку діє як лік.
Якщо зустрінеш когось,
хто не усміхається,
будь щедрим і обдаруй його своїм.
Бо ніхто так не потребує усміху
Як той, хто не вміє його дарувати.
Можливо, дехто з вас, дорогі читачі, зауважить: добре писати поетові, бо він має інше бачення і сприйняття реальних речей. Спробуй посміхатися, радіти, коли і те недобре, і те негаразд, і там валиться, і тут рветься. Робота, сім’я, діти, всюди безліч клопотів, проблем. Розумію, бо й сам часто переживаю певні труднощі, однак я все таки впевнений у правильності поетових міркувань. Тим більше, дивитися на життя не просто через окуляри ілюзій, а через призму християнського оптимізму, надії на Боже милосердя. Як пише один релігійний письменник, дивуватися з радості – це почуття суттєво відрізняється від наївного оптимізму. Радість породжується не пророцтвами стосовно майбутнього, яке очікує наш світ. Воно не залежить від позитивних чи негативних обставин, якими помережене наше життя. Підставою для радості є духовне усвідомлення того, що хоч світ, у якому ми живемо, вкриває темрява, Бог усе ж охоплює його своєю присутністю. Ісус ясно говорить про це: «У світі ви матимете труднощі, але втішайтеся, бо я переміг світ». Дивина не в тому, що все несподівано повертається на ліпше, ніж очікувалося. Ні, справжня несподіванка в тому, що Боже світло сильніше за всю темряву, яка є у світі. Божа правда переважає всю брехню, до якої вдаються люди, а Божа любов сильніша за смерть. Керуючись християнським світоглядом, ми не повинні забувати ще про один духовний важіль, джерело радості. Ним є надія, яка дає глибоку віру в те, що Бог ніколи не залишить нас на поталу обставинам, а завжди допоможе у скрутну хвилину. Я переконаний, що радість – це плід надії. Коли я вірю, що Господь завжди біля мене й оберігає мене від усяких небезпек, тримає мене в своїх обіймах і крок за кроком провадить мене, то, звичайно, радію з цього. Дуже добре про це сказано у 90-му псалмі: «Скажи до Господа, мій захисте і моя твердине, мій Боже, на котрого покладаюсь. Він бо спасе тебе від сітки птахолова і від погибельного мору… Ніяке лихо до тебе не приступить, ніяка кара не підійде близько намету твого. Бо ангелам своїм він повелить про тебе на всіх твоїх дорогах».
Отже, якщо ми віримо, що Господь і справді є нашим захистом, то в нас немає потреби ходити в смутку і печалі, як і не варто постійно думати, переживати, що з нами станеться за тиждень, місяць чи рік. Згадаймо «Херувимську пісню» зі Святої Літургії: «Всяку нині житейську відложім печаль».
Нам потрібно повністю перебувати там, де ми є тепер, і втішатися усім тим, що Господь нам дає в ці хвилини. І приємне, добре, і навпаки – не дуже приємне, клопітке, проблемне. Усе це Божі дари, своєрідне Його вітання для нас. Не слід впадати у відчай через те що було колись, і не переживати за майбутнє. На все Божа воля, Його допуст. Як пише Ліна Костенко: «І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт». Згадаймо Христове: «Будьте, як діти, бо таких є Царство Небесне». Щира, безпосередня радість малої дитини нагадує нам про те, що Бог завжди там, де ясніють усмішки і звучить сміх. Ці речі відкривають двері до царства Небесного. Недарма головний герой фільму «Відчайдушний» просить у Бога: «Господи, допоможи мені стати таким, яким я був колись, і пробач за те, яким я став сьогодні».
