Трибунал

Доктрина католицької Церкви, ґрунтуючись на біблійних засадах, твердить, що однією з властивостей подружжя є нерозривність. Тому канонічне право католицьких Церков не знає таких принципів, як «розірвання шлюбу», «розвінчання», «скасування шлюбу» чи «дозвіл на повторний шлюб».

Водночас подружжя користується так званою «прихильністю права». Кан. 779 ККСЦ: «Подружжя користується прихильністю права, тому при сумніві треба вважати його правосильним, поки не буде доведено щось протилежне».

Отже, дійсність Святої Тайни Подружжя можна оскаржувати. Цей принцип стосується й інших Таїнств: наприклад, дійсність Свячення можна оскаржити, якщо з'явиться правдоподібність того, що особа насправді не була охрещена (пор. кан. 754 ККСЦ).

Так само подружжя можна оскаржити у дійсності, якщо при його укладенні бракувало певного реквізиту: була наявна (неусунена) подружня перешкода, вада подружньої згоди, або вада чи відсутність канонічної форми вінчання. Під час консультації працівник трибуналу допоможе віднайти підстави (якщо вони справді є), за якими можна оскаржувати дійсність конкретного подружжя.

Церковний суд не може розпочинати розгляд справи з власної ініціативи. Кан. 1185 ККСЦ: «Той, хто хоче когось позвати до суду, повинен подати компетентному судді позовну скаргу, в якій викладається предмет спору і висловлюється просьба про послугу судді». У справі про недійсність подружжя проханням є визнання його недійсності, а предметом спору — конкретна перешкода чи вада подружньої згоди або форми вінчання.

Оформити скаргу допоможе працівник трибуналу; її також можна скласти самостійно за зразком, дотримуючись вимог кан. 1187 ККСЦ. Текст позовної скарги має містити:

1. Відомості про позивача — прізвище та ім'я (також дівоче прізвище, якщо йдеться про жінку), повна адреса проживання (вулиця, населений пункт, район, область, поштовий індекс, країна), номер телефону, електронна адреса.
2. Відомості про відповідача — ті самі дані.
3. Опис фактів та обставин, що обґрунтовують прохання до церковного суду: обставини знайомства; формування стосунків у дошлюбний період; мотивація рішення про одруження; стосунки під час подружнього життя; обставини, що спричинили остаточний розрив.
4. Дані про свідків (осіб, які знають обставини справи) — прізвища та імена, адреса актуального місця проживання, номер телефону. Потрібно представити щонайменше двох свідків. Ідеться не про тих, хто був присутній лише під час укладення подружжя (дружба та дружка), а про осіб, які добре знають обставини знайомства й життя сторін і можуть засвідчити це в суді.
5. Документи (оригінали та копії):
   • згода на обробку персональних даних;
   • свідоцтво про Тайну Хрещення і Миропомазання позивача (якщо відповідач погоджується взяти участь — він також надає такий документ);
   • свідоцтво про укладення Святої Тайни Подружжя, яке оскаржується;
   • рішення суду або свідоцтво про розірвання цивільного шлюбу;
   • інші документи на підтвердження вимог (листування, фото, відео тощо).

Цей етап можна назвати збором доказів. Специфіка подружніх спорів у тому, що найчастіше доказами є свідчення сторін та їхніх свідків. Проте це не позбавляє сторін можливості надавати інші докази (фотоматеріали, відеоматеріали, квитанції, знімки екранів тощо). Задля з'ясування істини сторони мають надати суду весь доступний їм комплекс доказів.

Слухання — це момент збору свідчень сторін та їхніх свідків. Воно відбувається індивідуально за участі викликаної особи, судді та нотаря. За результатами складається протокол, який підписують усі присутні.

Щоб установити істину у справі та забезпечити процесуальне право відповідача на участь, суд вживає заходів для його залучення — надсилає відповідачу письмовий виклик до суду. Участь відповідача добровільна; завдання трибуналу — дати йому можливість реалізувати своє законне право на захист.

Оголошення актів справи відбувається після того, як зібрано всі доступні докази, запропоновані сторонами. Це визначений головою колегії суддів час, протягом якого сторони можуть ознайомитися з матеріалами справи, які їм ще не відомі (пор. кан. 1281 §1 ККСЦ). Про цей етап сторони повідомляють у відповідний час.

«Оголошення вироку» — це проголошення рішення у справі. Декретом оголошення вироку сторонам повідомляють, що прохання позивача задоволене (у справі прийнято позитивне рішення) або що колегія суддів не досягла моральної певності і прохання не задоволене (негативне рішення).

Вирок суду не одразу набирає законної сили. Канонічне право католицьких Церков передбачає можливість подання апеляції проти вироку стороною, яка вважає себе покривдженою прийнятим рішенням (пор. кан. 1309 ККСЦ). Подання апеляції зупиняє виконання вироку; у протилежному випадку він набирає законної сили.

Апеляція подається до суду вищої інстанції. Судом апеляційної інстанції для Трибуналу Тернопільсько-Зборівської митрополії УГКЦ є Звичайний Трибунал Верховного Архиєпископства УГКЦ за адресою: просп. Івана Павла ІІ, 35Б, м. Львів, 79058. Корисний час для оскарження суд визначає в Декреті оголошення вироку.

Виконання вироку — завершальний етап процесу. Як зазначалося, сам вирок після проголошення ще не має законної сили. Якщо корисний час для подання апеляції завершився і апеляції не подано, суддя видає декрет виконання вироку. Власне від цього моменту остаточне рішення набуває законної сили.