Військовий капелан Іван Ісайович чотири місяці перебуває у зоні АТО. Священик приїхав в Тернопіль на кілька днів і принагідно зустрівся з активною місцевою молоддю у приміщенні Тернопільського Пласту.
Отець Іван охоче відповідав на запитання і ділився враженнями від життя на передовій. На його думку, те, що зараз відбувається в Україні певною мірою спровокували усі українці своєю байдужістю, закриванням очей на багато речей.
– Ми дуже сильний народ, – зазначає отець. – Нам не потрібно чекати допомоги від Європи. Нам потрібно розраховувати на себе. Не чекати, коли це зробить хтось. Чому на початках загинуло багато хлопців. Вони не хотіли окопуватись. Чекали, поки прийдуть інженерні війська, викопають окопи і поставлять бліндажі. Коли з’явилися перші загиблі, то вже самі почали копати. Зараз інженерні війська працюють дуже добре. Хоча техніка у них не броньована і часто вони потрапляють під обстріл, але вони роблять свою роботу.
Капелан розповідає, що серед українців на передовій є доволі багато іноземців, які прийшли у нашу армію як добровольці. Є білоруси, англійці, італійці, поляки. Зокрема, у італійців жінки українки і вони приїхали захищати вже свою другу батьківщину. Зазвичай, вони не беруть в руки зброю і працюють як волонтери, перевозять допомогу із своїх країн, надають медичну допомогу.
Під час перебування на Сході, отець Іван не завжди міг вдягати рясу, адже снайпери дуже полюють за капеланами. Щоправда у ті моменти, коли це було можна було з радістю носить священиче вбрання. Часто йому доводиться спілкуватися як з місцевим населенням, так і з терористами.
– Мені доводилось розмовляти з росіянами, які здалися самі, – пригадує гість. – У московському воєнкоматі вони зголостилися самі, аби їхати на Донбас і воювати проти бандерівців-фашистів, які нищать слов’ян і російську мову. Вони потрапили у підрозділ з чеченцями і зеками. Коли побачили це, то бажання воювати зникло. Однак вони тоді зрозуміли, якщо самі вирішать повернутися в Росію, о їх свої ж застрелять як зрадників, тому вирішили краще здатися. Я часто спілкувався з місцевим населенням, із жінками, яких зґвалтували сепаратисти. Наймолодшій було 14 років, найстаршій – 73. Це справжнє звірство.
Іван Ісайович розповідає, що місцеві жителі по-різному сприймають наших військових, по різному реагують. Багато з них дуже залякані
Найчастіше на Сході нашим військовим шкодять так звані «божі одуванчики» – старенькі дідусі і бабусі, які спершу підходять і просять їжу, а потім здають українські позиції ворогам. Для них це чудовий спосіб заробити. А ще вони можуть приносити хлопцям отруєну їжу і без жодних докорів совісті вгощати їх.
Капелан каже, вдячний за перемир’я, хоч воно і хитке. Адже, якщо б його не було, то ще більше наших хлопців могло б загинути
Найбільшою проблемою у майбутньому, на його думку, буде реабілітація хлопців, які брали участь у бойових діях.
– Я бачив війну і по-іншому дивлюся на все це, – додає він. – Хоча і для мене це не те, чого я сподівався. Це правдива чортівня. Реабілітувати хлопців буде важко. Потрібно, щоб працювали психологи, а батьки молилися. Держава повинна створити для них всі умови за прикладом закордону.
Тернополянам священик радить молитися за наше військо, писати листи, емоційно підтримувати хлопців на Сході, організовувати різні акції і змінюватися самим та змінювати життя навколо себе, боротися з байдужістю.
– Для наших бійців надзвичайно важливі дитячі листи та малюнки,- каже отець Іван. Вони навіть цінніші за якісь матеріальні речі, адже зігрівають душу і підтримують моральний дух, укріпляють бажання боротися. Тільки я би радив дітям і дорослим писати зворотні адреси, адже хлопці дуже хотіли б надіслати відповідь, подякувати, листуватися, потім приїхати в гості.
На закиди про те, що коли на Сході всі мешканці такі байдужі і несвідомі, чому наші хлопці мають гинути за них, отець Іван каже, що це не правильна позиція. Адже наші бійці воюють за майбутнє кожного з нас. І не можна там узагальнювати всіх жителів Сходу.
– Серед них є і багато добрих людей, які, хоч і дуже бояться, всіляко нам допомагають, багато з них також воюють з пліч-о-пліч з хлопцями із Заходу, Центру, Півдня. Краще зараз зупинити ворога, аніж потім споглядати, як він руйнуватиме нашу країну.
Марія Власенко, Тернопільська липа
