Комітет з присудження обласних премій в галузі культури таємним голосуванням оприлюднив остаточний переможців конкурсу за підсумками 2011 року в дев’яти номінаціях. Відрадно, що серед відзначених є й члени творчого колективу часопису Тернопільсько-Зборівської митрополії УГКЦ „Божий сіяч” – редактор Орест Глубіш, літературний редактор Богдан Новосядлий і відповіжурналіст газети Надія Шподарунок (вона – ще й упорядник книги), які подали на суд журі історико-документальне видання „Катедра”, приурочене 20-літтю нині уже архикатедрального собору Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці та 20-річчю виходу з підпілля Української греко-католицької церкви. Саме за цю унікальну роботу згадуваний авторський колектив, з-під пера якого вийшла уже не одна книга релігійної тематики, визнаний переможцем у номінації «Краєзнавство» – премія імені Петра Медведика.
19 травня на велелюдних урочинах, присвячених Дню працівника культури, які відбулися в обласній філармонії, почесні відзнаки номінантам вручили голови Тернопільської облдержадміністрації – Валентин Хоптян та обласної ради – Олексій Кайда.
Мова йде про друге, доповнене видання, яке вийшло через десятиліття після першого. Ініціатором написання і незмінним керівником цього масштабного проекту, який ледь помістився у 384 сторінки формату Б4, був тодішній настоятель храму отець-митрат Андрій Говера. Під його неослабним керівництвом за надзвичайно короткий термін творчий колектив, у якому крім уже згадуваних осіб, активну участь взяли заслужений діяч мистецтв України Олег Герман, тодішній директор обласного архіву Богдан Хаварівський, фотомайстри Василь Балюх, Михайло Бенч та Андрій Брощак, світ побачив унікальний і щедро проілюстрований літопис храму, якому уже майже три століття.
Не берусь переповідати зміст щедро ілюстрованої книги, побудованої на глибоких історичних розвідках та багатому матеріалі новітньої історії храму, проте зупинюсь бодай на окремих деталях історико-документального твору з яскравими елементами художньої творчості.
… За словами знаного дослідника минувшини нашого краю Ізидора Кордуби, у 1652 році на місці теперішньої архикатедри стояла Марійська церква, яка була суттєво пошкоджена під час набігів татарських кочівників. Однак польський коронний гетьман Юзеф Потоцький заборонив її реставрувати. А на тому місці у 1749 році заснував римо-католицький костел з монастирем. Незаперечним фактом є те, що величний храм споруджували упродовж тридцяти літ, а ось щодо авторства цієї унікальної перлини зодчества і досі лунають суперечки.
Та тим не менше, сьогодні маємо велику приємність насолоджуватися безцінним твором архітектурної спадщини минулих століть, який у різні часи зазнав жахливих руйнувань, особливо під час Другої світової війни, а за радянської влади його взагалі перетворили у складське приміщення. У сімдесятих роках минулого століття представникам місцевої інтелігенції вдалося організувати у цьому поруйнованому приміщенні картинну галерею, в якій під егідою великого українського патріота Ігоря Герети працював творчий клуб „Золотий вересень”. Власне про все це автори книги детально розповідають на її сторінках.
І лише в 1989 році за розпорядженням тодішнього міського голови Тернополя Анатолія Кучеренка храм передали представникам жорстоко репресованої УГКЦ. З тих пір святиня невпізнанно змінилась, адже розпис і оздоблення її виконували знані майстри чи не з усієї України. Відтак окремі релігійні твори мають просто незрівнянну художню цінність. Скажімо, розп’яття у захристії, яке храму офірував один з численних меценатів Микола Шапків, а виготовив Борис Рудий, зроблене з ікла моржа.
Особливою реліквією храму Непорочного Зачаття є трон для архиєпископа, виготовлений з дуба у композиції двох фігур левів. Перший з них стоїть на камені зі Святої Землі, який подарував архикатедрі ревний парафіянин Михайло Гросуляк.
Окремо слід сказати про геніальний розпис храму відомого далеко за межами України художника Георгія Журавського. Лише над куполом святині він працював 5 років! А загальна площа виконаних ним художніх робіт становить 650 квадратних метрів, що дорівнює полотнищу довжиною тридцять метрів і шириною, яка рівна висоті семиповерхового будинку! Своє захоплення від цього мистецького шедевру у своєму фільмі передали тележурналісти британської компанії „Бі-Бі-Сі”, який згодом демонстрували у США, Англії та Австралії.
Читаючи „Катедру”, не перестаєш дивуватися енциклопедичним знанням та наполегливості членів авторського колективу, які досить скрупульозно підійшли до висвітлення не тільки загальної розповіді про храм, а й до кожної його мистецької деталі, духовного атрибуту та образу. Приміром, з таким підходом у книзі мова йде про головну запрестольну ікону святилища – Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, яка не повторює інших, а подана у цілковито новій версії. На ній Матір Божа, в оточенні ангелів, дарує світові маленького Ісусика. Під образом Богородиці – величава „Тайна вечеря”, яку художники малювали упродовж трьох літ.
Особливого вигляду та легкого сприйняття архикатедральній історії надають понад півтисячі високохудожніх ілюстрацій. Але головне, очевидно, не в їх кількості, а в історичній цінності, адже вони відображають незабутні моменти молитви Папи Римського світлої пам’яті Івана Павла ІІ перед іконою Зарваницької Божої Матері, відкриття перед катедрою пам’ятника патріарху Йосифу Сліпому, творять незабутній літопис священнослужителів, які обслуговують храм з 1989 року.
Розповідь про „Катедру” не була б повною, якби не згадати про діяльну участь у реалізації цього масштабного проекту сумлінних дизайнерів, літредакторів та друкарів тернопільського видавництва „Джура” під керівництвом Василя Ванчури та Уляни Гуглевич-Ванчури, які менше, ніж за місяць виконали колосально великий обсяг спеціальних робіт. При цьому матеріали для такого відповідального завдання колектив видавництва отримав з Голландії та Швеції.
Словом, робота творчого колективу і поліграфістів, яких на добру працю благословив і надихав отець-митрат Андрій Говера, справді вийшла на славу і про це, як бачимо, свідчить обласна премія в галузі культури. З чим ще раз сердечно вітає авторський колектив „Катедри”.
Богдан АНДРУШКІВ,
письменник, заслужений діяч науки і техніки України
