„І постити, і їсти треба побожно. Постимо тоді, коли через піст можемо ліпше виконувати Божу заповідь. А їмо не як захланні, а як Божі робітники, коли Божий закон вимагає скріпляти тіло їжею. Завжди потрібно пам’ятати слова апостола: „Чи їсте, чи п’єте, чи що інше робите, все робіть на славу Божу”. (1 Кор. 10, 31).
Оскільки завтра починається Великий піст, пропоную вам, дорогі друзі, свої роздуми на цю важливу тему.
У Північній Африці один місіонер побачив, що бедуїн лягав на землю і, прихиляючи вухо до неї, щось слухав. На запитання: що ти робиш? – бедуїн відповів: „Слухаю… як пустеля плаче. Плаче, тому що хотіла би стати плодючим садом, зеленим квітучим парком”.
Можливо, хтось з вас, дорогі читачі, здивується, коли побачиш, що саме таким вступом починаю свої роздуми про піст, який кожного року в цю пору рекомендує нам Свята Церква. Однак я впевнений, що саме у цій фразі, а радше у її повчальному змісті, закладена глибока сутність цієї духовної вправи. І взагалі – складається враження, що багато людей, навіть практикуючих християн, не повністю обізнані з основною потребою, головним призначенням посту. Чимало з них цей, випробуваний століттями очищувальний душу і тіло засіб, трактують по-своєму, з неприйняттям, наріканням, навіть з іронією і насмішкою. Для багатьох піст – це дискомфорт, навіть покарання, якщо не можна їсти, пити, веселитися, то яке ж то життя, – нарікають вони. Частина людей постить для того, щоб схуднути, зберегти «відповідну» фігуру, красу. Звичайно, у цьому немає чогось поганого, навпаки – дуже добре, коли вони, турбуючись про своє здоров’я, вдаються до природних лікувальних методів. Однак йдеться про піст як суто релігійний християнський засіб, який наближає нас до Бога. У біблійній традиції піст розглядали як передумову, приготування до зустрічі з Богом. Власне через піст душа людини має стати витонченою і чистою. Тілесний піст повинен вивищити душу людини і очистити її від образів і вражень цього світу, щоб приготувати до зустрічі з „Іншим”, зі „Святим”, – пише святий Іван Ліствичник. Згадаймо біблійного пророка і боговидця Мойсея на горі Синай, коли він перед отриманням Заповідей Божих постив сорок днів і ночей. Власне очищенням душі і тіла Мойсей готувався до зустрічі з Богом.
Ведучи мову про піст, ми повинні усвідомити, що він аж ніяк не є покаранням чи примусовим виконанням церковних приписів. Не розвантажувальною дієтою чи навіть засобом для очищення організму від шлаків (хоч це теж потрібно робити), а отриманням духовних плодів. Як висловлюються подвижники нашої Церкви, на „стягування благодаті Святого Духа”.
Щоби краще проілюструвати це твердження я наведу фрагмент розмови о. Серафима Саровського з купцем Мотовиловим. На запитання купця: „Що є суттю християнського життя і християнських діл?” – отець Серафим відповів: „Справжня мета нашого християнського життя полягає у накопиченні Святого Духа”, А про добрі діла (піст, милостиню тощо) о. Серафим сказав: „Лише ті діла приносять нам плоди Святого Духа, які зроблені ради Христа; усе ж, що не ради Христа було зроблено, хоч і є добрим, не приносить нагороди в майбутньому житті, та й у цьому житті не приносить Божої благодаті”.
Саме тому краще можемо зрозуміти класичний вислів: „Поза Церквою немає спасіння”, оскільки спасіння полягає у життєвому зв’язку з Христом, саме Він є вирішальним для отримання вічного життя.
Але давайте повернемося до бедуїна, який слухає плач в пустелі, котра хотіла б стати квітучим садом. Що спільного є у цьому фрагменті однієї східної казки і змістом нашої теми? Річ у тім, що кожна спустошена гріхом людина і є тією пустелею, яка маючи первісне призначення від Бога „стати квітучим садом”, втратила цю божественну властивість, тобто образ і подобу Божу. Однак Господь, будучи добрим і милосердним, дає різні засоби, щоб повернути втрачену ласку, вищу досконалість. Плодючим садом чи зеленим парком для людської душі – пустині будуть такі чесноти, як молитва, покора, смиренність, доброта, лагідність, стриманість, любов, милосердя. Власне завдяки постові (але справжньому, неформальному) зможемо перетворити пустиню знівеченого гріхом нашого серця у квітучий оазис християнської досконалості.
Проводячи паралель від пустелі до квітучого саду, звернемо увагу на Ісуса Христа, який починає підготовку до своєї спасительної місії саме там, де зазнав невдачі Адам – у пустелі. Вона є наслідком розвитку людства в тому напрямку, в якому його спрямував грішний Адам. Тобто, рай стає пустелею, про яку говориться у Святому Письмі як про місце перебування демонів. Там Ісус відновляє людину, взагалі творить нове людство. І як „новий Адам”, Він починає з того, що не вдалося зробити „старому” Адамові – з посту.
Сьогоднішнє людство з його грішним багажем – війнами і чварами, пияцтвом і наркоманією, розпустою і розбещеністю, гонитвою за багатством і розкошами є нічим іншим, як тією пустелею, у якій перебуває безліч демонів. Після гріхопадіння наших прародичів та після кожного допущеного гріха їх нащадками, люди все більше й більше втрачають Божу подобу, втрачають самих себе. Недобрим є не лише те, що грішна людина губить свій божественний образ, а й те, що свою моральну деградацію, рабство гріха розглядає як нормальний стан. Гляньте на ситуацію, яка виникла зараз в Україні, та й у світі взагалі. Хіба це не так? Згадані елементи спотворення сучасної людини, на жаль, стали „нормальними”, звичними. Лише в живому діалозі з Богом вона знову правдиво пізнає себе такою, якою може і повинна бути.
Як пише в своїй книзі «Хліб і вода. Практичні поради на піст» італійський автор Антоніо Джентілі, піст дає змогу людині відкритися для іншого голоду, іншої поживи, іншої ситості й перетворює її з тілесної на духовну, тобто на особу, яка стає щораз менше залежною від нищих інстинктів та егоїзму, а чимраз більше керується розумом і любов’ю. Згадаймо: учням, які запрошували Ісуса Христа до їжі, Спаситель відповів: «Їстиму їжу, незнану вам». А далі уточнив, що «ця пожива стосується волі Отця Небесного, тобто приходу Царства у наші душі і у світ, і нею є слово Боже.У католицькому словнику духовності написано, що «повторне відкриття посту, без сумніву, стане важливим чинником морального відновлення». Це означає, що завдяки стриманості у вживанні їжі ми зможемо конролювати всі наші почуття і бажання. Хто ж підпорядкував собі власні чуття, той і справді здобув контроль над своїм внутрішнім світом і став частинкою самого Бога. Очевидно, саме це мав на увазі святий Євагрій Понтійський, коли писав: «Піст надає душі гідність, освячує розум, віддаляє демонів, наближає до Бога».
о. Орест ГЛУБІШ
