Сьогодні кожен, хто прагне вести досконале життя, намагається знайти хоч би якусь хвилину, щоби замислитися і з’ясувати: що є головним у цій важливій справі? Стриманість у їжі, питті, у відкиненні недобрих звичок? Активна участь у Богослужіннях – Літургіях, Акафістах, Молебнях. Прагнення не допускати якогось негідного вчинку? Уміння впорядкувати свої думки, слова?.. Усе це для християнина є дуже важливим і потрібним.
У своїх роздумах хочу висловити деякі міркування щодо стримування у слові, уміння користуватися ним. Це дуже актуальна проблема, тож вважаю за необхідне обговорити її детальніше.
Як відомо (і про це завжди говорили богослови, древні мудреці-філософи, письменники, поети), що зброєю слова можна зробити дуже багато. Класичним прикладом і переконливим аргументом цього є дивовижна будуюча сила Слова нашого Небесного Творця. Мабуть, нераз ми вчитувалися у початковий абзац тексту Євангелія св. Івана чи вслухалися у нього під час Великодньої Літургії у день Воскресіння Христового.
Задумаймося над ним ще сьогодні: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього», (Ів. 1,1-7).
Наведену цитату і коротке її трактування використовую для того, щоб ви, шановні читачі, у тому числі і я, як автор цих роздумів, пройнялися незбагненною величчю цього чудодійного Слова і водночас, щоби у нашому серці зародилися почуття великої вдячності Богові за отриманий дар мови, а отже — слова. Однак головною метою обраної теми є те, щоб ми усі пройнялися високою відповідальністю за щоденне, щохвилинне застосування цього Божого дару.
Володіючи таким чудовим інструментом, ми повинні використовувати його тільки за призначенням. Правда, наслухавшись у повсякденні цієї словесної балаканини, відчувається, що багато людей таки призабули про головне призначення нашого мовного апарату. Він часто працює з величезним перевантаженням і ще частіше — намарне. Основне, для чого Всевишній подарував людям цей багатий скарб — спілкування. З Богом, з ближніми. Для висловлення своїх думок, почуттів. Згадаймо: молитва — це розмова з Богом.
Що було б з нами, якби ми були позбавлені дару мови? Зрештою, такі люди були і є. І якщо б вони могли говорити, то розповіли б кожному з нас, як маємо цінувати цю велику ласку, для чого використовувати.
Як застосовує слово сьогоднішній загал — страшно й говорити. Для початку у цій проблемі я б виділив найболючіше — це лихослів’я. Скажіть, будь ласка (а про це добре знають люди старшого покоління), коли і в які часи в українського народу була така брудна мова? Звичайно, лаялися і колись, але ж не так страшно, як сьогодні. Що коїться нині, нам усім відомо, бо ллється цей бруд на кожному кроці. З уст дорослих, підлітків, навіть жінки і дівчата не є винятком. Це стало не лише модою, а немовби невід’ємною складовою нашого лексикону, як кажуть, для зв’язку слів.
Як шкода, що ці словоблудники забули чи не знають застереження Ісуса Христа про те, що зі слів своїх будемо засуджені або виправдані. І що за кожне пусте слово дамо відповідь судного дня. Уявляєте? Пусте, тобто порожнє, зайве, непотрібне. А що говорити про брудне, лайливе, сороміцьке. Як можна цими ж устами хвалити Бога, говорити слова молитви, приймати Святе Причастя і відразу ж, за якийсь час, осквернювати їх, даруйте й мені на слові, цією страшною гидотою, робити з рота помийну яму.
Не забуваймо й те, що кожне слово має свою енергетику: добре – позитивну, а недобре, лайливе – негативну, яка містить у собі руйнівну силу. Незалежно, чи то в самій людині, у її серці, душі, чи то в родині, сім’ї, на місці праці, в побуті. Деякі святі називали лихослів’я «молитвою диявола». Пам’ятаймо і те, що цю жахливу мову багатьох дорослих слухають діти. Чого вони навчаться у них, не важко здогадатися. Тим більше, що Ісус Христос і в цьому випадку дає нам серйозне і категоричне попередження: якщо ми дамо згіршення, тобто поганий приклад своїм ближнім, особливо дітям, то краще нам було на світ не родитися. Звісно, що таких людей чекає суворе засудження, якщо вони не розкаються і не перестануть чинити це зло.
Дуже влучно щодо цієї проблеми сказав св. Іван Золотоустий: «Язик — це меч, що лежить посередині. Виявляй ним свої гріхи, а не роби удар братові. Тому Бог загородив його подвійною стіною — рядом зубів і загородою уст, щоб він не говорив непристойних слів скоро і неуважно. Тримай його за ними, а коли не стримується, то усмиряй його зубами».
Дуже мудре повчання і воно подібне до молитовного прохання псалмоспівця, яке ми часто повторюємо під час Вечірні: «Постав, Господи, моїм устам сторожу; до дверей уст моїх варту».
о. Орест ГЛУБІШ
