Український народ за всю свою багатостраждальну історію не завжди мав сильних земних покровителів, однак повсякчас його захисницею і Покровом була Божа Матір. Напевно, немає такого містечка чи селища на теренах України, де б не розповідали про чудеса, пов’язані з молитвою до Неї. Однак є такі місця, в яких Її благодатна допомога відчувається по-особливому. У нашому краї — це Марійський духовний центр «Зарваниця», відомий в усьому світі чудотворною іконою Пресвятої Богородиці.
Своєрідний острівець цього чудотворного місця відтепер є й у Івачеві Долішньому, що неподалік Тернополя. З ініціативи пароха о. Ореста Глубіша та парафіян, передусім меценатів родини Бицків тернопільський художник Микола Груць написав копію чудотворноїі Зарваницької ікони Матері Божої. Однак, перш ніж зайняти своє почесне місце у храмі святого апостола та євангелиста Луки, святиня здійснила своєрідні відвідини парафіян. Із 13 травня (саме у річницю об’явлень у Фатімі) до 14 жовтня — свята Покрови Пресвятої Богородиці – ікону переносили з оселі до оселі. Хвилини неймовірного піднесення переживали господарі й усі присутні на цьому дійстві. Достойну гостю зустрічали на порогах обійсть із короваєм, а потім лунала молитва за дім та всю рідню. Парох проводив своєрідну катехизацію, лунала молитва, духовні пісні. Ця подія по-особливому згуртувала івачівців. Навіть ті, хто не часто приходив до храму, відчули особливий дотик Божої благодаті.
Останні кілька років ми часто чуємо з уст наших духовних провідників вислів «Жива парафія». І, напевно, у багатьох вірних є своє певне, а часто нечітке розуміння цього терміну. Як на мене, це наочний приклад втілення цієї стратегії УГКЦ. Адже вона складається саме з таких, на перший погляд, непримітних, нічим не відомих християнських спільнот. Однак, що найголовніше, тут живе Христос у щоденному творенні священиком та вірними Євхаристійної жертви, у спілкуванні один з одним, діленні спільними проблемами та успіхами.
Івачівці на урочистому завершенні родинних відвідин, що відбулися у парафіяльному домі, говорили що ця зустріч із Пресвятою Богородицею – диво, яке відбулося, чи неодмінно відбудеться. Гадаю, що це насправді так, бо для віруючої людини немає чіткої межі, котра б відділяла чудесне від буденного. Віра сама собою народжується у дивний спосіб. Адже віримо ми тоді, коли серцем відчуваємо присутність Божу. А ікона – це ще й своєрідне вікно, через яке споглядаємо небо.
повідомила Надія ШПОДАРУНОК
