Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене. (Ів 14,1)
Тема, яку хочу обговорити з вами, дорогі друзі, напередодні наступної неділі, коли під час Святої Літургії будемо слухати євангельську розповідь про зцілення Ісусом Христом двох сліпців, сьогодні дуже актуальна і водночас складна, глибоко психологічна. Пишу про це тому, що мені не раз під час духовних розмов довелося зустрічати чимало людей, які потрапили в подібні ситуації. Ця проблема є не лише сучасною, оскільки її переживали люди і в минулому, очевидно, не так просто буде позбутися цих труднощів і в майбутньому. Мова йде про такий незвичайний і знайомий стан душі, як тривога, смуток, пригніченість, сумніви, невпевненість у собі, у завтрашньому дні, що особливо відчуваємо сьогодні. Усе це часто завершується депресією, з якої дуже важко вийти самому чи навіть за допомогою відповідних фахівців – лікарів, психологів, хоча, звісно, їхнє кваліфіковане втручання є дуже потрібним. Нерідко причиною цього є особисті, сімейні чи службові проблеми, пережиті драми з подружнього життя чи невдалого кохання. Особливо зрада дорогих людей, яких ми любимо, віримо їм, страждаємо задля них. До такого стану приводить смерть рідних, друзів, знайомих, втрата місця праці або якісь непорозуміння з керівництвом. Причин може бути багато, однак головне у цьому – вчасно й розумно їх подолати, вилікуватися від цього нелегкого стану, який нерідко стає хворобливим.
Розглядаючи цю проблему, стає очевидним, що її, окрім відповідної допомоги спеціалістів, зможемо подолати завдяки глибокій вірі в Господа Бога, надії на Його всемогутність, доброту й милосердя. Як на мене, це найсильніший і найефективніший лік для зцілення подібних душевних недуг.
Відомий сучасний письменник, психолог і консультант, автор багатьох популярних праць Г. Норман Райт у своїй книзі «Як подолати зневіру, зневагу і меланхолію» пропонує світогляд і практичні поради, які ґрунтуються на Святому Письмі, християнській науці, мудрій психології і здоровому глузді. Ось один із епізодів духовної практики цього автора. У його кабінеті сиділа молода жінка, втупившись у підлогу. Потім вона промовила: «Я борюся з депресією так довго. Багато місяців намагалася щось зробити з нею, але боялася поговорити про це з кимось. Я християнка, то ж хіба християни можуть страждати від депресії? Я не знаю, що зі мною сталося, що саме викликало цей стан і навіть чи зможу його подолати. Якби я була сильнішою, то, мабуть, могла би позбутися його. Думаю, що я просто слабка. Я навіть невпевнена, чи може консультування допомогти мені…» Як бачимо, ця жінка, впавши у песимізм, зневіру, сумніви, власноручно підписала собі вирок. Однак у цій песимістичній фразі є чудова думка, переконання, яке повинно стати поштовхом до її зцілення. Очевидно, ви здогадалися, яка саме фраза: «Я – християнка!» Заглиблюючись у ці слова, можемо сказати по-іншому: «Якщо я християнка, то по-перше, я не маю права впадати у відчай, розпач, взагалі у депресивний стан, а, по-друге, якщо вже й сталося зі мною щось подібне, потрібно у щирій молитві просити в Господа, який є добрим і милосердним, опорою і світлом у цьому нелегкому житті, духовної підтримки, віри і надії. Всі свої клопоти, турботу і складні проблеми віддати Йому, нашому Творцеві й Небесному лікарю. Коли ми почуваємося пригніченими з причини якихось життєвих негараздів або навіть кимось ображені, скривджені чи зневажені, нам не слід забувати, хто ще, крім рідних, друзів, є прихильним до нас. Хто розуміє і відчуває наш стан, і власне – хто найбільше хоче допомогти нам. Зрозуміло, це наш Творець, Небесний друг і порадник, лікар душі і тіла – Ісус Христос, наш Всемогутній Бог.
Емі Кармайкл, яка була місіонеркою в Індії на початку ХХ століття, якось сказала: «Іноді виникають такі обставини, коли ми впадаємо у смуток, пригніченість, коли нас неправильно розуміють і неможливо захистити себе, коли ми безсилі перед відчаєм і звинуваченнями, але ми все одно знаємо, що чисті перед Богом».
Коментуючи ці слова, нам слід усвідомити, що є надія на просвітлення темряви нашої душі, оскільки там, у «кінці тунелю», стоїть усміхнений, сповнений радості й любові до нас Ісус. Він чекає з широко відкритими обіймами, добрими і лагідними очима. Головне – потрібно знайти шлях до Нього, повністю віддатися Йому, взяти у свої долоні Його руку. Ми повинні усвідомити, наскільки Бог прихильний до нас. Він вважає нас гідними дорогоцінної Крові Свого Сина.
Однак для того, щоб ми повністю віддалися в руки всемогутнього Бога і повірили у Його щедре милосердя, нам потрібно сповнитися Божим миром, покорою, смиренням і душевним спокоєм. Своєрідною підказкою, як досягти такого умиротвореного стану, є цікаві роздуми у журналі «Слово між нами». Прошу замислитися над цим духовним повчанням: «Чи не миру ми всі так прагнемо сьогодні? Миру в усьому світі, у нашій країні, у нашому суспільстві, у нашій родині. Ми були б щасливі, якби після робочого дня могли насолодитися миром! Але, на жаль, ми швидко втрачаємо мир. Причиною цього є страх перед майбутнім, страх смерті, неможливість тримати під контролем усе, що відбувається. Навіть спогади про минуле час від часу затьмарюють наші серця.
Ми знаємо, що Ісус Христос дає нам Свій мир навіть у найважчих обставинах. Але часто це знання залишається на рівні теорії. Досягти внутрішнього миру справді важко, але можливо. Причому цей стан немає нічого спільного з незворушністю, індиферентністю, безпристрасністю. Внутрішній мир виникає з нашої довіри до Бога, впевненості в тому, що ми в Його руках, а Він знає, що краще для нас. Для Нього немає безвихідних ситуацій, і Він може все обернути на благо, навіть наслідки наших гріхів і помилок. Також внутрішній мир безпосередньо пов’язаний із чистотою нашої совісті. Якщо вона мучить нас за скоєне, а ми відтягуємо зі сповіддю або й після неї поводимося так само, то для Господнього миру просто немає місця в нашому серці.
Тому, коли відчуваєш тривогу, неспокій, докори сумління, прийми це як знак для того, аби глибше проаналізувати свої думки, слова та вчинки, своє ставлення до Господа. Щиро розкажи Йому про те, що обтяжує і тривожить тебе. Потім дослухайся до свого серця. Можливо, у твоїй думці звучатиме тільки одне слово, наприклад, «довіряй», «покайся», «прости». Можливо, це буде внутрішнє переконання в тому, що Бог не залишить тебе в ситуації, що склалася. Або ти несподівано збагнеш, який саме крок маєш зробити. Якщо те, що ти зрозумів як плід молитви, дарує тобі умиротворення, то йди за ним. Віруй, що Ісус Христос завжди перебуває поруч із тобою, навіть коли ти цього не відчуваєш. Нехай Його досконала любов прожене з твоєї душі всілякий страх (див. Ів 4,18). «Прийди, Господи! Покажи, що заважає мені прийняти Твій мир. Визволяй мене від усякого страху. Довіряю Тобі й не боюся!»
Нехай допоможе нам наповнити своє серце Божим миром, розрадою і потіхою ця молитва Оптинських старців: «Господи, дай мені з душевним спокоєм зустріти все, що принесе мені цей день. Господи, дай мені цілком віддатися Твоїй святій волі. Господи, на всяк час цього дня в усьому настав і підтримай мене. Господи, які б я не отримав звістки протягом цього дня, навчи прийняти їх зі спокійною душею і з твердим переконанням, що на все Твоя свята воля. Господи, відкрий мені волю Твою святу для мене і для тих, що оточують мене.
Господи, у всіх моїх словах і помислах сам керуй моїми думками і почуттями. Господи, у всіх непередбачених випадках не дай мені забути, що все Ти послав.
Господи, навчи мене правильно, просто і розумно спілкуватися з усіма домашніми і тими, що оточують мене, старшими і молодшими, щоб мені нікого не засмутити, але всім сприяти до блага. Господи, дай мені силу перенести втому і всі події цього дня. Господи, просвіти мій розум і серце моє для розуміння Твоїх вічних і незмінних законів, які керують світом, щоб я, грішний раб Твій, міг правильно служити Тобі і ближнім моїм. Господи, дякую Тобі за все, що зі мною буде, бо твердо вірю, що люблячим Тебе усе допомагає на добре. Господи, благослови всі мої входи і виходи, усі справи, слова і помисли, сподоби мене завжди радісно прославляти, оспівувати і благословляти Тебе, бо Ти благословенний на віки віків. Амінь».
о. Орест ГЛУБІШ
