Бути святим – означає відгородити себе від усього, що не є Богом. Це означає розкрити своє серце, звільнитися від усього суєтного, забути свої бажання і стати рабом волі Божої. (Мати Тереза)
Я часто замислююся над сутністю слова «духовність», яке ми сьогодні часто вживаємо. Духовна людина, духовне виховання, духовне повчання, духовна семінарія, духовний отець… З цього приводу виникає запитання: чи справді це явище притаманне тільки релігії і зокрема християнству? Як впливає духовність на людину, на суспільство, на світ. Перед тим як почати розмову на цю тему, потрібно з’ясувати, що ж все таки означає цей термін?
Духовність – це стан душі, поведінка кожного з нас у надзвичайних життєвих ситуаціях, це наші думки, мова, вчинки, внутрішні чинники людини. Духовність надзвичайно багатогранний і складний феномен. За словниковим тлумаченням, духовність – це духовна, інтелектуальна природа, внутрішня моральна сутність людини. Сучасна гуманітарна наука говорить про духовність як про видову якість людини, про те, що саме духовність робить людину людиною. Якщо хтось відмовляється від своєї людської сутності, від гуманності, то в такому випадку він стає антигуманним, бездуховним. Маємо пам’ятати, основи людяності, коріння духовності, фундамент особистості, піклування про близьких, рідних закладається в сім’ї.
Що ж до християнської духовності, то цей термін не зустрічається в Біблії. Його вперше вживали ще ранні латинські отці Церкви, зокрема Тертуліан як похідне від слова spiritus (дух). Християнська духовність включає в себе відношення між людиною і Богом, який відкриває себе в Старому і Новому Завітах, і особливо через Ісуса Христа як Спасителя світу. Це відповідь людини на рятівний заклик Бога.
Кожна людина повинна сама знайти свій власний вхід у “царство духа” і визначити саму себе і своє буття. Ступінь духовного розвитку не завжди визначається віком. Та її корені, у будь-якому випадку, виходять з дитинства. Це надзвичайно важливий період у процесі духовного становлення особистості, оскільки закладається фундамент для сприйняття дійсності, свого місця і ролі в ній.
Саме тому, вважав відомий український педагог Василь Сухомлинський, важливе значення для становлення людини має фізичне, психічне, моральне й духовне здоров’я вчителів, бо без нього важко досягти очікуваних результатів і в дітей. Душа кожної дитини – це квітка, але проросте вона чи ні – залежить від духовності, виховання і навчання високодуховних принципів моралі – основи здорового способу життя. Обов’язок батьків, вихователів дошкільних закладів, педагогів перед майбутнім – не втратити душі дітей, а виплекати їх на основі найвищих людських цінностей, духовних потреб, що забезпечують здоров’я.
Видатний педагог Ян Коменський у своїй праці «Материнська школа», закликаючи найбільше доглядати за душею, як головною частиною людини, писав про те, що передусім потрібно привчати дітей до благочестя, доброти, моралі або чесноти. А митрополит нашої Церкви праведний Андрей Шептицький постійно наголошував, щоби, навчаючи і виховуючи наших дітей, ми формували у них високу духовність, святість.
Кожна людина повинна сама знайти свій власний вхід у “царство духа” і визначити саму себе і своє буття. Ступінь духовного розвитку не завжди визначається віком. Та її корені, у будь-якому випадку, виходять з дитинства.
Грецьке слово «педагог» дослівно означає «той, хто веде». Тобто Святий Дух, котрий перебуває в нас від Святого Таїнства Хрещення і стає для нас джерелом сили в Таїнстві Миропомазання. Він постійно веде нас уперед і невпинно відкриває нам нові духовні шляхи. Без Його благодаті ми неспроможні по-справжньому молитися, відчувати важливість і цінність Святої Літургії, потребу в Святих Тайнах, особливо Покаяння, Євхаристії, взагалі духовно зростати. Завдяки життю в Христі людина приймає дари Святого Духа, через які з неї духовно постає «нова людина», свята і богоподібна, покликана трудитися для спасіння світу. А дари Святого Духа – це навчання і нагадування про все те, що сказав Ісус, це утвердження нашого розуму і серця у святій вірі, це дарування здатності любити і жити божественним, святим життям.
Тому, незалежно від релігії, стану, немічних та обмежених людських переконань і можливостей, кожного із нас задумано і створено для того, щоб ми спочили у щасливій вічності. Одне знаємо з певністю: без віри в Бога ми не осягнемо щастя і небесних перспектив. Поза Христом немає спасіння. Однак все це розуміють і відчувають лише ті люди, які сповнені вірою в Бога, високою духовністю.
Саме тому в суспільстві мають бути особливі духовні люди, які повинні допомагати тим, хто потрапив у таку ситуацію, кого охопив стан безвиході, відчаю, розпуки. Роз’яснювати, що їх може врятувати тільки висока духовність, віра в Бога, у потойбічне життя, у Царство Небесне, яке очікує кожного з нас, якщо ми, звісно, цього прагнемо. А також надія на Боже милосердя, впевненість у тому, що Господь є завжди з нами, що Він ніколи не покине нас. Утверджувати у них християнський оптимізм, любов до життя, до людей, до всього створеного Богом.
І насамкінець ще одне запитання: чому все таки є люди духовні і бездуховні? Чи вони такими народилися, чи такими стали протягом свого життя? Думаю, що остаточну відповідь ми отримаємо лише у вічності, однак і тепер можна пояснити це тільки через призму релігійну і зокрема богословську. Сьогодні ми вже знаємо, що Божа благодать сходить на всіх – на праведних і на грішних. Коли ми народжуємося згори, то отримуємо Святого Духа, Який, кажучи словами святого апостола Павла, «запечатує нас на день викуплення». Ісус Христос обіцяв, що Святий Дух наставлятиме нас «до повної істини». Частиною цієї істини є прийняття божественних вказівок і застосування їх у нашому житті. Християнин, маючи волю і розум, або дозволяє Святому Духові контролювати себе, або не дозволяє. Справжня християнська духовність залежить від того, наскільки ми дозволяємо Святому Духові керувати нами та впливати на наше життя. За словами Отців Церкви, людина стає духовною завдяки благодаті Святого Духа, Який є провідником до Христа. І не забуваймо, що Святий Дух входить у серця людей скромних, покірних, смиренних, лагідних, милосердних, молитовних.
о. Орест ГЛУБІШ
