Сьогодні наша Церква відзначає свято Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Роздумуючи про цю подію, спочатку з’ясуємо: що означає слово „стрітення”? Воно у сучасній українській літературній мові не вживається, тож не всім зрозуміле. Хоча знаємо, що стрітення – це не що інше, як зустріч. У контексті цього свята – зустріч незвичайна, особлива. А тепер прошу вас уважно подумати ось над чим. Скільки то в нашому житті було, є і, очевидно, ще буде тих зустрічей, тобто стрітень. Однак ця зустріч, про яку йдеться у Євангелії святого апостола і євангелиста Луки, є особливою, бо ми маємо можливість зустрітися не з друзями, не з рідними чи знайомими, не з видатними людьми, а із самим Богом. Уявляєте: з Богом! З нашим Господом Ісусом Христом!
Дуже важливим і головне – радісним, оптимістичним для нас, християн, є те, що свято Стрітення нагадує нам не тільки про зустріч з Ісусом праведного Симеона, який узяв Його на руки, але й кожного з нас. Ось скажіть, будь ласка, де Симеон і пророчиця Анна зустріли Спасителя? Правильно: у Єрусалимському храмі! Це ми добре знаємо. А тепер проведімо аналогію від тих давніх часів до сьогоднішнього дня, до себе, до нас, християн двадцять першого століття. Так ось: для кожного із нас ця зустріч з Христом відбувається передусім у Святій Тайні Хрещення, коли ми вперше у житті прийняли Його до свого серця, ставши дітьми Божими. Зрештою, у тому, що хресні батьки приносять маленьких дітей чи приводять уже дорослих (бо бувають і такі випадки) до церкви, це і є певна аналогія принесення Пречистою Дівою Марією і святим Йосифом свого Сина до Єрусалимського храму. Вони виконували обряд, приписи Мойсея. Ми теж здійснюємо обряд, але вже інший – новозавітній. Тримаючи під час Хрещення дитину, у відповідний момент здійснення цього обряду, зокрема під час потрійного занурення чи зливання води на голову хрещеника і проказування слів: „Охрещується раб Божий чи раба Божа (ім’я) в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, амінь”, священик, охрестивши дитя, немов і справді той праведний Симеон, бере його на руки і урочисто проказує дуже важливі слова: „Одягається раб Божий чи раба Божа (ім’я) в ризу правди в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь”. Окрім того, наприкінці Тайни Хрещення ієрей бере охрещеного на руки і проказує ту ж Симеонову молитву: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду – Ізраїля».
Після нашої першої зустрічі з Христом у Таїнстві Хрещення, маємо благодатну можливість зустрічати Його дуже часто. Не забуваймо: скільки разів ми буваємо в церкві, стільки ж раз зустрічаємося з Христом, а, отже, відтворюємо епізод цього ж біблійного Стрітення. Найперше, звичайно, у Святих Тайнах Покаяння (Сповіді), Пресвятої Євхаристії (Причастя), Подружжя, а духовні особи – в Тайні Священства. Але не тільки! Бо, крім того, наше стрітення з Ісусом відбувається під час Божественної Літургії, у якій переживаємо і пропускаємо крізь своє серце всі епізоди Христового життя: Різдва, Його страждань, Хресної смерті, Воскресіння чи Вознесіння, Зіслання Святого Духа. Однак найважливішим і найрадіснішим для нас є те, що ми можемо зустрічати – і навіть брати на руки свого серця – Христа щоденно, щохвилинно. Як? – запитаєте знову. Дуже просто: ця зустріч із Христом відбувається під час молитви, а її, як відомо, можемо посилати кожної миті і в будь-якому місці.
Дуже шкода, що багато людей з різних причин – невірства, нехоті, лінивства, байдужості ігнорують цією зустріччю з Христом. Поки що вони не знають надзвичайної важливості цієї зустрічі з Богом. І дуже щасливими є ті люди, які ідуть на стрічу з Богом, оскільки у наших храмах власне й відбувається це дивне і рятівне Стрітення. Воно проявляється у всьому: в елементах Служби Божої, у виголошеннях священика, в його літургійних молитвах, якими ієрей молиться під час цього Богослужіння; у співі хору, дяка, у тропарях, кондаках. Навіть у тому, коли ви цілуєте образок, покладений у день свята на тетраподі, на якому зображено сцену події Стрітення. Як не дивно це звучить, але якщо ми з твердою вірою і надією будемо відзначати це свято, то й справді відчуємо себе зараз у тому далекому Єрусалимському храмі, стоятимемо біля Пречистої Діви Марії і святого Йосифа; праведного Симеона і пророчиці Анни, бо наша церква у цю благословенну мить стає прообразом Єрусалимської святині, у якій відбулося це дивовижне Стрітення.
Святий апостол Лука говорить, що „він (тобто Симеон) Духом прийшов у храм”. (Лк. 2, 27). Думаю, що здогадуєтеся, чому саме я вжив цю євангельську фразу. Ми зможемо відчути себе сьогодні і в ролі праведного Симеона, і в ролі пророчиці Анни, і навіть серцем взяти Дитя Ісуса на руки, коли до нашого храму прийдемо Духом. А тепер скажіть, будь ласка, що це означає „Духом прийти до храму”? Це не що інше, як прийти до святині не тільки у гарному святковому одязі (це закономірно), але й у не менш чистому і акуратному одязі душі. Тобто прийти очищеним у Святій Сповіді або принаймні щиро в душі розкаяним за допущені гріхи – недобрі вчинки, слова, думки, почуття, бажання. Прийти до храму не у «фарисейській заквасці», не у гордому самовихвалянні, а у покорі грішного митаря, у смиренні, в осуджуванні самого себе, в об’єктивному баченні своєї негідності, слабкості, нікчемності. Щось на кшталт того, як говорив Бог до Мойсея: «Скинь взуття своє, бо місце, на якому стоїш, святе». Сьогодні багатьом людям (і не лише у день Стрітення, у неділю чи в свято), а постійно потрібно скидати брудне взуття своїх гріхів: зарозумілості, злоби, ненависті, лихослів’я, осудження ближніх; взуття пияцтва, наркоманії, нечистоти, скупості, прагнення надмірних багатств і розкошів, щоби, як праведний Симеон і пророчиця Анна, сповнившись Духом Святим, стояти у храмі.
о. Орест ГЛУБІШ
