Вівторок, 18 червня 2024

Ісус ніколи не залишає нас як подолати неспокій і тривогу?

isys vodaБлаженні засмучені, бо будуть утішені (Мт 5, 5).

Устаньте, не страхайтеся! (Мт 17, 7).

Чого ви лякливі, маловіри? (Мт 8, 26).

Будьте ж мужні: це я, не бійтесь! (Мк 6, 50)

 

ДО КОГО НАМ ІТИ?

Які важливі, актуальні та потрібні для нас сьогодні ці мудрі слова Господа нашого Ісуса Христа, написані у текстах Святих Євангелій! Кожна фраза, немов цілющий бальзам, намащує зранені та зболені, сповнені тривогою й неспокоєм, а подекуди - відчаєм і безнадією серця кожного українця. Бо де, скажіть, черпати сили й витримку, спокій і рівновагу, оптимізм і віру, коли навколо гудуть сирени, розриваються бомби й ракети, що несуть смерть, розруху та знищення. Коли поглянемо на вщент зруйновані українські міста й села, згадаємо невинно убієнних дітей чи дорослих, зґвалтованих і зневажених жінок і дівчат, закатованих і розстріляних полонених, загиблих наших воїнів, які мужньо захищали рідну Батьківщину, коли перепустимо крізь розум і серце жахіття та горе, які приніс ворог на нашу мирну землю, мимоволі виривається з грудей крик: «Господи, до кого нам іти, що робити, аби врятуватися?!» Хоча ми, християни, добре знаємо, до кого нам іти і в кого просити допомоги.

ГОСПОДЬ ДАРУЄ РІВНОВАГУ

Саме тому й використовуємо згадані на початку цих роздумів фрагменти Святих Євангелій, у яких Господь підказує, до кого маємо звертатися та як маємо діяти у таких складних, екстремальних умовах. Ми повинні дивитися й сприймати будь-який страх чи тривогу (навіть під час цієї кровопролитної війни) через призму християнської віри, зокрема Божого Слова, яке завжди приносить нам мир і душевний спокій. Роздумуючи над цією складною темою, звернімося ще раз до Святого Письма, однак цього разу до мудрого повчання псалмоспівця: «Коли ж страх мене огорне, на Тебе уповаю» (Пс 56, 4) або: «Звіряйтеся на нього повсякчас, виливайте перед ним серця ваші» (Пс 62, 9). Потрібно зрозуміти, що Господь ніколи не залишає нас чи то в радості, чи в смутку, чи в горі. Нам, немічним і недосконалим, здається, що Бог покинув нас, забув, не хоче допомогти. Звичайно, що це не так. Всевишній з великої любові й милосердя до Своїх створінь постійно чуває над ними, опікується, оберігає їх. Святий апостол Павло у посланні до римлян з цього приводу пише: «Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим 8, 38-39).

НЕ ВТРАЧАЙМО ВІРУ!

Коли переживаємо якісь труднощі, особисті чи родинні проблеми, навіть горе, ми не повинні втрачати віру й любов до свого Творця, Який привів нас у цей світ, дав життя, потурбувався про наше спасіння, послав через Пречисту Діву Марію на землю Свого Єдинородного Сина, нашого Спасителя. Не забуваймо, що й під час війни та в інших важких ситуаціях Господь подає нам духовні сили для подолання смутку, страху чи неспокою. У книзі Плач Єремії, в якій описується про страшні події під час облоги Єрусалиму, Бог промовляє: «Вставай, голоси уночі з початком кожної сторожі. Вилий водою твоє серце перед лицем Господнім. Здійми до нього твої руки за життя твоїх діток, що мліють з голоду на рогах усіх вулиць (Пл Єр 2, 19). Це означає, що нам потрібно навчитися виливати свій страх, тривогу чи ненависть не на людей, а віддавати їх Богові. Пророк Єремія цими словами допомагає нам у складних морально-психологічних обставинах виливати особистий неспокій, тривогу чи навіть розпач перед Богом, очищати, звільняти від них своє серце. І робити це потрібно доти, допоки ми не відчуємо, що звільнилися від важких ланцюгів, своєрідних кайданів, які тримали нас у цьому неспокої.

КОЖЕН ДЕНЬ – НОВЕ ЖИТТЯ

Давньогрецький філософ Епіктет писав: «Існує лише один шлях до щастя – перестати турбуватися про речі, що непідвладні нашій волі». А відомий американський педагог і психолог Дейл Карнегі у книзі «Як подолати неспокій і почати жити» наводить приклад однієї жінки, котру довгі роки мучили страх, неспокій і тривога, що, звісно, не давало їй нормально жити. Якось в одній статті вона прочитала фразу: «Для мудрої людини кожен день – це нове життя». «Після цього, – пише вона, – я навчилася забувати про минулі дні й не турбуватися про день завтрашній. Я перестала боятися самоти, страху і злиднів. Я щаслива і досягла успіху в своїй справі. Тепер мене переповнюють ентузіазм і любов до життя». Отці Церкви вважали, що коли людська душа перебуває в полоні світової суєти і гамору, а в серці немає миру та душевної радості, то благодать Святого Духа не зійде на неї. Цю благодать Господь посилає, однак вона не зможе пробитися крізь  мури-перешкоди, які не пропускають до нашої внутрішньої оселі божественного Світла. Христос у своїх Євангельських повчаннях не лише допомагає нам подолати страх, неспокій чи тривогу, але й закликає до духовної радости. Згадаймо Його Нагірну проповідь: «Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться. Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє

Царство Небесне. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі!» Щоб знайти душевний спокій, потрібно виробити звичку щодня давати собі відпочинок. Люди, які досягли душевної рівноваги, часто здійснюють певні ритуали. Одні моляться, інші медитують, треті прогулюються на світанку. Кожен знаходить свій спосіб релаксації. Це допомагає нам краще зрозуміти й налаштувати себе.

ВТІШАТИСЯ ВІЧНОЮ РАДІСТЮ!

Багато корисних порад про християнський оптимізм і духовну радість навіть у складних життєвих обставинах подає нам Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у своєму Великодньому посланні: «Ми покликані будувати своє щастя і свою радість як свята спільнота дітей Божих. Жити Господньою радістю нелегко, особливо в нинішніх обставинах. Часто ставимо собі запитання: «Чи можемо ми сьогодні радіти? Чому ми страждаємо? Чому з нами це сталося? Чи має сенс наша боротьба, кров і страждання, смерть і розруха? Без пасхального таїнства ці запитання залишилися б без відповіді. Однак воскреслий Христос відкриває нам зміст людського страждання, перемінюючи його в пасхальній ході на радість у Господі. Святий Максим - ісповідник писав: «Якщо Бог терпить у тілі, коли Він стає людиною, чи ми не повинні радіти, коли терпимо? Оце спільне терпіння відкриває нам Царство. Бо істинно промовив той, хто сказав: якщо страждаємо разом з Ним, то разом з Ним і прославимося» (пор. Рим 8, 17). Стражденний і воскреслий Господь присутній у кожній людині, яка зазнає терпіння, аж до кінця світу, – у кожному людському болі, у кожній пролитій сльозі та краплі крові, - і Він уводить нас у своє Воскресіння, даруючи радість у ньому. Хто терпить в ім’я любові до Бога і ближнього, той уміє веселитися в Бозі, радіти істинною та вічною радістю Воскреслого. Отож дивімося на наші теперішні страждання, особисті, сімейні, всенародні у світлі пасхального ходу за воскреслим Христом. Пасха Господня відкриває українському народові істину, що наша боротьба – це вхід у Його радість. Наша любов до Батьківщини, що кличе до самопожертви в ім’я її свободи та незалежності, – це насправді дорога до Воскресіння. Наш непереможний дух дає свідчення перед світом, що не треба боятися смертоносної брехні та насильства, бо «воскрес Христос як всемогутній»!

На завершення пропонуємо притчу, зміст якої співзвучний з цими роздумами.

ПРО ДУШЕВНИЙ СПОКІЙ

Одного разу чоловік, втомившись від шуму і метушні міста, вирішив знайти

спокій в душі і заспокоїти серце. Він вирішив побути у тихому місці, де нічого

не відволікало б його від молитви і роздумів. У місті було дуже шумно і він

вирішив піти до лісу.

У лісі лише на мить здалося, що панує тиша. Вже через кілька хвилин він почав

дедалі чіткіше чути безліч звуків: цокотіли коники, співали птахи, шелестіли

дерева… Це його не влаштувало і він вирішив знайти місце, в якому було б ще

тихіше.

Декілька днів він шукав печеру. І ось він нарешті знайшов відповідну, в ній

було неймовірно тихо і спокійно. Тільки чоловік влаштувався в ній, як

виявилося наступне: в кутку капала вода. І чим тихіше було в печері, тим

чіткіше були чутні звуки води, що капає. Його це дуже дратувало.

Тоді він вирішив, що тиша може бути забезпечена тільки у власному будиночку

зі звукоізоляцією. Ще півроку пішло на будівництво. І ось, нарешті, він сів

посеред хати і … «тік-так, тік-так …» – цокав годинник у повній тиші. У люті

чоловік зірвав з руки годинник і розбив його об стіну.

І ось нарешті настав момент, коли нічого не відволікає. Чоловік глибоко зітхнув

і… «тук-тук, тук-тук …» – стукало його серце в грудях все голосніше і

голосніше.

Мораль: спокій в душі не залежить від зовнішніх обставин. Все

знаходиться всередині – всі проблеми і всі рішення. Усвідомлення цього

неймовірно полегшує життя. Ви перестаєте шукати винних і починаєте

жити в світі з найважливішою людиною у своєму житті – з собою.

 

о. Орест ГЛУБІШ

Публікації

read 2890857 1280 e1572959298385
16 листопада 2023

Не забуваймо користуватися Божественним "Навігатором"

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ
11025 rozhdestvo presvjatoj bogoroditsy 2000x1200
12 вересня 2023

Різдво Богородиці – радість для всього людства

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ
whatsapp image 2019 11 25 at 14.39.16 0
20 червня 2022

ЧОМУ НЕДІЛЯ Є СВЯТИМ ДНЕМ?

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ