Субота, 19 червня 2021

Душпастир з гітарою

Музика супроводжує людину протягом усього життя й відіграє в земному бутті важливу роль. Один філософ говорив, що «Бог дав нам музику, щоб ми, завдяки їй, підіймалися вгору». У сучасному християнському житті її роль незаперечна. Тому не дивно, коли священник приходить у храм з музичним інструментом. Це заохочує молодь, викликає позитивні емоції, налаштовує на молитву.

br2Мій співрозмовник - адміністратор храму Вознесіння Господнього у Великій Березовиці, що неподалік Тернополя, о. Василь Брона вже багато років служить, творить та співає на славу Божу.

- Музика і священство дві іпостасі, які стають єдиним цілим у служінні Богові. А як Ви обирали їх?

- У виборі людини важливі два моменти: перше – це покликання і Божі дари-таланти. Ще з дитинства я відчув потяг до музики, бо мій батько був музикантом. Коли мені було 5 років, отримав у подарунок маленький акордеон. На ньому робив перші музичні проби. У 5-му класі батько записав мене на заняття музикою, де я освоїв нотну грамоту і поглибив володіння інструментом. Окрім акордеона, навчився грати на сопілці.

Приблизно у 6-му класі почав думати про священство. Власне тоді у мої руки вперше потрапила Біблія. У цей же період мені подарували книжечку «Хресна дорога» підпільного видання, а згодом і молитовник. Мені було дуже цікаво читати і молитися з них. Я також просив свою бабцю, аби вона навчила мене молитов. Разом з нею молилися вервицю. Згодом про мій намір вчитися на священника дізнався парафіяльний священик. Він підтримав мене у цьому і допомагав готуватися до вступу у семінарію. Одразу після школи, у 1991 році, я вступив у Львівську духовну семінарію.

- Як до Вашого вибору поставилися батьки?

- Мій батько, на жаль, дуже рано помер. Мама мене всіляко підтримувала, молилася за мене і раділа, що я обрав таку дорогу.

- Ви співали у хорі разом з Блаженнішим Святославом. Які спогади залишилися з того часу?

- П’ять років я співав у семінарійному хорі.. учасником якого був і Блаженніший Святослав, який на той час ще був семінаристом. Ми з хором співали Архиєрейські Літургії у Соборі Св. Юра у Львові, брали участь у різних духовно-мистецьких заходах, здійнювали паломництва з хором до Люрду. Нашу групу очолював тодішній ректор, світлої пам'яті владика Юліан Вороновський. Окрім Люрду ми відвідали греко-католицькі громади у Ліоні, Парижі, Маквіллері, Мюнхені.

Пам'ятаю, як в Люрді Блаженніший вразив нас знанням іспанської мови, коли спілкувався з паломниками паломниками, що прибули з Іспанії.

Звісно, тоді ніхто і не підозрював, що він буде майбутнім Главою Церкви.

- Чому Вас привабила саме гітара?

- Перше моє знайомство з цим інструментом відбулося під час реколекцій, які проводила спільнота «Віра і Світло» на початку 90-х років, поблизу Червонограда. Мене полонили духовні пісні під гітару. Хтось із гітаристів навчив мене кілька акордів і я спробував заграти. Звичайно, що це було не легко, але дуже хотілося навчитись грати.

У 1996 році, після закінчення семінарії, коли я потрапив до Зборова, виникла потреба грати на гітарі. У той час парохом там був о. Петро Половко. Отець складав пісні і виникла потреба, щоб хтось підігравав їх на гітарі. Я згадав тих кілька акордів, які знав, трохи ще підучився, і так зміг підігравати пісні.

З отцем Петром та гуртом «Благовіст» ми їздили на концерти. Щотижня проводились зустрічі зборівського УМХ, які також не можна було уявити без гітари та духовних пісень. Разом з молоддю ми проводили різноманітні духовні акції, заходи, виступи, вистави, прощі… Я завжди брав з собою гітару. Тоді я зрозумів, що з допомогою пісні під гітару можна доносити до людей Слово Боже. Адже духовна пісня – це також свого роду проповідь та прослава Бога.

- Ваша творча співпраця з отцем поетом Петром Половком триває чимало часу. Чому саме його вірші Вас надихають?

- Отець Петро має особливий дар Божий – поетичного слова і пісні. Його слова торкають глибинні струни душі і здатні налаштувати людину на духовну застанову, а й навіть переміну.

br1Кожна пісня гарна по своєму, має свій характер, зміст. - «Мамина молитва» у Вашому виконанні здобула широку популярність, навіть можна сказати стала народною, а як Ви відноситесь до цього?

- Ця пісня справді багатьом людям припала до серця. В Ютубі вона набрала вже понад 3 мільйони переглядів. Богу дякувати, що вона приносить людям приємні пережиття, радість, піднесення чи просто нагадує про любов до матері.

Звісно, що я радію, коли пісні приносять людям добро, духовну користь і завжди кажу: хай це буде на славу Божу.

- Ви неодноразово виступали перед нашими заробітчанами в Європі, а також у прифронтовій зоні. Ці теми близькі Вам?

- Думаю, що вони близькі серцю кожного українця. Адже те, що відбувається в Україні та з нашими співвітчизниками у світі, не може не хвилювати.

Дякую Богові, що мав нагоду виступати як перед нашими заробітчанами за кордоном, так і перед воїнами-захисниками на Сході. Знаєте, де б вони не перебували, всюди потребують духовної підтримки. Адже, знаходячись далеко від рідних домівок, часто у різних небезпеках, випробуваннях, труднощах, їм дуже важливо відчувати і розуміти, що за них пам’ятають, підтримують та моляться.

- Як до Вас приходить осяяння написанні мелодії?

- Коли читаю текст, відчуваю, яка це має бути пісня – сумна чи весела. Тоді беру гітару і пробую підбирати мелодію. Буває, що мелодія складається відразу, а буває, що є два або три варіанти і вибирається якийсь один із них. Часто даю слухати їх отцю Петру і він каже свою думку. Так і народжується пісня.

- Розкажіть про Ваші здобутки і творчі плани?

- Богу дякувати, вийшло два аудіо альбоми з піснями: «Скажіть мені, лелеки» та «Історія життя». За вихід їх у світ я щиро вдячний моєму доброму приятелю Сергію Степаніву із гурту «Фіра», а також усім, хто долучився та підтримував мене у цьому.

У цих аудіоальбомах – пісні на духовну тематику, про маму, на тему заробітчанства, про Україну. Крім того, кілька пісень записано у відеоформаті, які можна послухати на моєму Ютуб-каналі, зокрема: «Мамина вервиця», «Допоможіть, ми загубили Бога», «Як ти день розпочинаєш?», «Що має ще зробити Бог?».

А щодо планів на майбутнє, то хотілося б, з Божою допомогою, записати ще багато пісень, та ділитися ними зі слухачами та глядачами.

- А де найчастіше Вам доводилося виступати?

- Часто священники запрошують до себе на парафії. Такі духовно-пісенні зустрічі відбуваються у церкві, на церковному подвір’ї або в будинку культури. Доводилось виступати на храмових празниках, різноманітних парафіяльних святкуваннях, деканальних днях молоді, під час зустрічей з різними спільнотами. Пам’ятними є виступи під час прощ у Зарваниці. А торік мені доводилось виступати в Канаді, куди мене запросили на різдв’яні святкування.

Гарним досвідом було концертування разом із гуртом «Фіра». Спільно ми провели багато концертів в Україні, а також мали концерт у Римі до Дня матері.

- Нерідко можна почути, що християнська музика – це нудно? Яка Ваша думка з цього приводу?

- Все залежить від того, чим живе людина. Якщо вона віруюча і живе Богом, то їй цікава християнська музика. Але якщо особа далека від віри, то, мабуть, їй буде ближчою світська музика.

З іншого боку, якщо ми хочемо, аби християнська музика знаходила свого слухача, вона повинна бути якісною: фонограма, виконання, відеооформлення, глибокий зміст, гарна мелодія. Словом, для Бога все має бути найкраще.

- Чому спів у східних Церквах такий важливий, чи не простіше було б проговорити літургію?

- Церковний спів – це не лише частина нашої традиції, але й скарб, який потрібно цінувати. Віддавна формувалися літургійні мелодії, багато славних композиторів створювали аранжування на різні частини Літургії. Наш східний обряд не можливо уявити без церковного співу, який є окрасою богослужінь. Та й сам церковний спів має на меті допомогти людині відкритися перед Богом, краще пережити богослужіння.

- Кажуть, що хто співає, той молиться подвійно. На Вашу думку, в храмі мають співати професіонали чи всі парафіяни?

- Спів немовби підсилює нашу молитву. Звичайно, добре, коли церковний спів гармонійний. Тоді він ніби піднімає тебе аж до Неба. Але буває і по-іншому. Дуже важко молитися, коли хор своїм співом надто затягує молитву, або, виконуючи занадто складні твори, починає фальшувати. Краще простіше заспівати, але якісніше. Тоді і люди у храмі зможуть підспівувати, беручи у богослужінні активнішу участь.

Звичайно, кожен хор повинен прагнути, щоби постійно вдосконалювати свою майстерність у співі. Але треба пам’ятати, що церковний спів – це перш за все молитва. Тому хористи мають це розуміти і своїм співом творити цю молитву. Вони є немов співслужителі разом зі священником під час Літургії. Має велике значення, наскільки хористи з вірою співають у храмі. Можна гарно академічно заспівати Літургію, але серцем бути далеким від Бога. А можна і скромніше заспівати, але робити це з великою вірою.

br3- Чи погоджуєтеся з твердженням, що спів заохочує людей приходити до церкви?

- Мабуть, так. Особливо, коли церковний спів є молитовним, просякнутим особистою вірою. Душа буде тягнутися туди, де відчуває красу молитви, єднання з Богом. Наведу такий приклад. Два роки тому, перебуваючи в Канаді, мав нагоду познайомитися з відомим священником Романом Ґаладзою. Він також грає на гітарі і співає духовні пісні. Ми відвідали парафіян, які проживають за 150 кілометрів від його церкви. Він розповів, що ці люди щонеділі долають цю відстань, аби потрапити на богослужіння до нього (хоч по дорозі є ще кілька інших українських храмів), бо їх дуже приваблює церковний спів, у якому вони теж беруть участь. А духовний спів у його храмі дійсно на високому рівні. Словом, це прикладом того, що гарний молитовний спів буде більше заохочувати людей до храму.

- Очевидно, що священник з особливою любов'ю до мистецтва дбає, аби спів у храмі був на належному рівні. Чи поділяють парафіяни Ваше захоплення?

- На нашій парафії у Великій Березовиці є два церковні хори: дитячий і дорослий. Це талановиті парафіяни, які стараються щиро прославляти Бога. Двічі на тиждень вони збираються на репетиції, помножуючи свій талант до співу на славу Божу. І Господь благословить їхні старання. З ними дуже легко і добре молитися. І тут доречно згадати нашу добру, професійну дяка-диригентку - пані Наталію Лук’янчук, для якої керування церковний хором - не просто професія, але щире служіння, яке вона виконує з глибокою вірою та любов’ю до Бога.

- Якщо музика лікує, то чи можна стверджувати, що спів у храмі є еліксиром вічності?

- У психотерапії є напрямок, який називається музикотерапія. Це коли кваліфікований фахівець застосовує музику для покращення чи збереження здоров’я пацієнта. Багато науковців підтверджують лікувальний і позитивний вплив музики на здоров’я та емоційний стан людини. Психологи зазначають, що по тому, яку музику людина слухає, можна розпізнати що діється в її душі. Отже, якщо музика має такий вплив на людину, то християнська музика та церковний спів, на мою думку, мають на душу людини найбільш благодатний вплив. Бо це не просто музика чи спів, а молитва, яка благодатно діє на душу людини, єднаючи її з Господом.

Тому хочу заохотити всіх відкрити для себе красу християнської музики і церковного співу, та слухаючи їх, ставати добрішими, радіснішими, здоровіщими і сповненими Божою благодаттю.

- Дякую за цікаву бесіду.

 

підготувала Надія ШПОДАРУНОК