До Богородиці з запалом нині прибіжімо, грішні і смиренні, і припадім у покаянні, взиваючи з глибини душевної: Владичице, поможи, змилосердившись над нами, поспішися, бо загибаємо від множества гріхів, не заверни рабів твоїх з нічим, бо в тобі єдину заступницю маємо. (Тропар до Богородиці)
Знову весна. Знову завітав до нас чудовий травень. І знову чудотворною Божою рукою заряснив сади та луги квітами, ниви й левади – зеленню, ліси й діброви сповнив співом птахів.
Цей найкращий місяць присвячений Марії – Цариці неба й землі. Линуть молитви і співи, прохання й подяки: «Пресвята Богородице, спаси нас!». І вкотре наповнюються шляхи прочанами до чудотворних місць та ікон Божої Матері. І ви, дорогі брати і сестри, прагнете злучитися серцем і молитвою у всенародній молитві у стіп всемогутньої нашої Покровительки. Перед іконами Пречистої та у святинях на Її честь схиляли голови князі і гетьмани, бояри й старшина, лицарські вельможі і простий люд. Тому у вас не може забракнути часу, щоб нинішнього травня біля Престолу Пречистої віддатися під Її всемогутній покров.
Вона найближче стоїть біля Бога, Він вислуховує її прохання, бо чи може Небесний Отець відмовити у чомусь Тій, якій віддав під опіку та на виховання свого Єдинородного Сина; Тій, що служила Йому вірніше, ніж ангели і святі.
У Святому Письмі читаємо: коли Ветсавія прийшла до свого сина Соломона, то «цар підвівся їй назустріч, вклонився перед нею та й сів на своєму престолі» і, посадивши праворуч себе матір, запитав: «Скажи лиш, мати моя, чого бажаєш і я не відмовлю». Якщо Соломон так високо підніс свою матір, то чому Ісус Христос мав чинити по-іншому? Виконуючи Її бажання, Він винагороджує Богородицю за Її працю та терпіння. Хоче виявити Їй вдячність, що за Її дозволом прийняв людську природу. З Нею Він ділиться своїм царством. Собі залишив справедливість, а Марії віддав милосердя.
Так само Святий Дух. Якщо Марія просить Його, то Він не може нічого відмовити, тому що Вона «сповнена ласки».
Марія не тільки може, Вона хоче нам допомогти. З якою радістю будь-яка земна мати хотіла б відкинути хворобу від своєї дитини, її болить серце, вона вмивається сльозами, однак безпорадна. А Марія – сильна і могутня, для нас завжди ласкава, з радістю заступається за нас, боронить і хоче нам допомогти. З Її рук спливають ласки дочасних та вічних благ. Марія добре пам’ятає про заповіт, даний Ісусом під Хрестом: «Ось син твій». Він стосується всього людського роду. І тому правдивою материнською любов’ю обнімає вона всіх без винятку, усім хоче допомогти.
За часів царя Давида жила вдова, в якої було двоє діточок. Старший син – побожний і слухняний, дуже любив свою матір, а молодший – поганий, злий, часто сперечався з братом. Якось мати пішла у поле, а дітей залишила самих. Вони, як звичайно, посперечалися, тоді молодший з гнівом накинувся на брата та вбив його. Суд засудив молодшого вдовиного сина на смерть. Нещасна пішла з проханням до царя Давида, впала до його ніг і благала: «Даруй йому життя. Я знаю, що він негідний милосердя, але вчини це для мене, його матері. Від сьогодні я ним опікуватимуся та вестиму доброю дорогою, щоб тільки вороги, які завзялися згасити останню іскорку надії, не ликували, а цар милосердний був прославлений». Таке прохання розчулило царя. Він встав з престолу і шанобливо мовив: «Йди спокійно додому, твоєму синові даровано життя».
Вдова – це Марія. Старший її син – Ісус Христос, який любив її сердечно та шанував. Молодший син – ледащо та нероба – це ми. У щоденному житті, поведінці ми часто конфліктуємо із заповідями старшого брата, а важкими гріхами розпинаємо Його на хресті. За це справедливий Божий суд накладає на нас кару вічної загибелі, вічної смерті. Та ось з’являється посередниця між Богом і нами – Пречиста Діва. Жоден ангел, жоден святий не зрівняється з Нею. Вона стає перед престолом Всевишнього і заступається за нас. Недаремно Свята Церква називає Марію Матір’ю Милосердя, єдиною Заступницею.
Тож піднесімо й ми свої очі вгору до престолу Небесної Матері тепер, у травні. Вона нас розуміє, відчуває, приголубить до свого материнського серця і дасть неземної сили до життя вищого, до якого прагне наша душа. Встаньмо перед Нею на коліна, виявімо свою любов, визнаймо свої слабкості та немочі, покажімо всі свої шляхетні наміри та благаймо про допомогу. І Вона нам не відмовить. Повторюймо при кожній нагоді на Її честь «Під Твою милість». Тоді, коли нелегко нам у навчанні, не маємо доброї пам’яті, здібностей до того чи іншого предмету або нас опановує лінивство, коли справді бажаємо себе перемогти, краще працювати, повторюймо молитву: «Під Твою милість прибігаєм…».
Якщо нам нелегко перемогти свій поганий характер, а через те ми нікчемні, сварливі, такою поведінкою завдаємо чимало клопотів рідним та близьким, то спішімо на допомогу та пораду до Марії. І побачимо, що невдовзі перемога, терпеливість і послух не будуть для нас чужими.
Захитаємося у вірі, мучить сумління, втрачаємо внутрішній спокій та довір’я до Бога, просімо Марію, Царицю всіх мучеників, аби допомогла нам зберегти простоту і сердечну віру.
Словом, спішімо з усяким болем, смутком, горем, потребою у травні до Пречистої, як до «джерела повного ласк», яке ніколи не висихає, «до дверей неба», що ведуть до щасливої вічності і молімося:
Пренепорочна Діво Маріє,
Квітів Царице, ясна леліє!
Ми тобі, Мати, серця приносим
Зглянься над нами, ми Тебе просим.
