Якщо ви піднімаєтесь за щастям по драбині успіху, то навіть, коли доберетесь до верху, може виявитись, що драбина стояла не біля тієї стіни. Алан УОШ
Червень особливий місяць року. Це час, коли тисячі молодих людей стоять на порозі свого життєвого вибору. Більшість мріють стати успішними, багатими, відомими. Однак, на загал лише незначна частина задумується над сенсом свого приходу на світ. І лише одиниці, вирушаючи з порту «батьківський дім» у невідоме плавання, з трепетом несуть у серці багаж віри.
Чому спостерігаємо таку картину? Часто чуємо, що сучасний світ переживає епоху криз: економічну, суспільну і т.д. А вони тягнуть за собою і кризу віри. На певних історичних відрізках такі явища траплялися. Однак, незважаючи на це, були і є особистості, які ставали вище понад суспільні негаразди, труднощі і своїм прикладом показували, що призначення людини в іншому. Такі постаті були і є в усіх епохах та країнах. А найкращих Церква піднесла до вівтаря святості.
Саме в одну з неділь червня ми вшановуємо всіх святих, 27 числа молимося про заступництво до блаженного священномученика Миколая Чарнецького та 24 співмучеників. У пам’яті ще живі спогади про цю вікопомну подію, коли нині вже блаженний Папа Іван Павло ІІ під час свого історичного візиту в Україну урочисто підніс до слави блаженних жертовних синів і дочок України. Роздумуючи над цими датами, постає запитання: чи сьогодні нам, християнам ХХІ століття, можна осягнути святість?
Хтось може сказати, що це не актуально, не модно, не для нас. Мабуть в усталену ікону канонічності не вписується особа з мобілкою та нотбуком, на суперсучасній машині, напівоголена та задоволена від життєвих утіх.
У нашій уяві святий – це той, зображення якого вже на іконці. А оскільки це неможливо за життя, бути святими стає недосяжним. Однак через певний спосіб життя можемо удостоїтися вічної пам’яті, залишити свій образ на іконах, як приклад життя на довгі віки. На підтвердження цього і для наслідування, особливо молоді, подаємо приклад життя святого Пьєра Джорджо Фрассаті. У нього було все аби по вінця насолоджуватися принадами світу, адже народився у відомій багатій родині, здобув освіту і мав можливість зробити блискучу кар’єру. Словом, земне щастя, було прихильним до нього понад міру, юнак побачив сенс свого життя та щастя в іншому запитанні: чи бути святими означає бути щасливими? Чи це актуально для нас сьогодні? Чи не є метою нашого життя – шукати щастя? Мабуть, так, але, на жаль, багато людей незалежно від віку, в пошуках щастя знаходять нещастя. Нелегкий це шлях наших пошуків, але на ньому ми не самі. Сам Бог перебуває з нами і запрошує кожного «бути святим сьогодні».
Через вибір слухати чи не слухати Бога, я вибираю своє щастя, свою дорогу святості. Бог шанує вибір кожного з нас, але не хоче, щоби хтось згубився і втратив життя. Коли хтось з нас потрапляє у непевну ситуацію, треба мати відвагу віднайти себе, повернутись, як блудний син, через покаяння до Батьківського дому. Там ми отримаємо розуміння, відчуття, що нас люблять, радість, і, що найголовніше, розуміння того, що настав час ставати на дорогу святості. Моє життя і дім будуть такими, якщо Бог буде там господарем мого життя, а я – вільним від залежностей, допомогою для інших, святим у житті.
Святість життя – це людяність, відкритість, любов. Чи можемо бути святими сьогодні? Можемо, якщо будемо такими в нашому повсякденні: розумними, повними благодаті віри, надії та любові, гостинними, чистими в словах і вчинках; не лицемірними, щирими, гарячими в любові і допомозі один одному. Святими називають тих, котрі прийняли Христа як свого Спасителя, а ближніх як найдорожчих людей. Бо святість – це спосіб внутрішнього буття, те, що виражаємо у Таїнствах, стає видимим у поведінці.
Сенс життя – це пізнання і творення. Щасливою є та людина, яка прокидається переповненою задумами, що навіть забуває поснідати. Великим щастям є знайти своє покликання, свою місію… і серед буденної суєти та хаосу стати святим.
