21 червня делегати парафій Підволочиського та Збаразького деканатів Тернопільсько-Зборівської архиєпархії зібралися на зустріч у рамках приготування Архиєпархіального Собору «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» [фоторепортаж 23 світлини]. Священик та миряни слухали доповіді та дискутували над 6 складовими живої парафії (Боже Слово і катехизація, Літургія і молитва, служіння ближньому, екологія і Церква, молодь і Церква, мирянські рухи), шукаючи пропозиції для оживлення парафіяльних громад УГКЦ.
Передувала зібранню Свята Літургія у храмі Пресвятої Трійці м. Підволочиськ, яку очолив о. Михайло Валійон, декан Підволочиський, та о. Андрій Лахман, декан Збаразький. Традиційно о. Віталій Козак, архиєпархіальний координатор стратегії розвитку УГКЦ, представив присутнім пастирське послання архиєпископа і митрополита Василія Семенюка з нагоди регіональної зустрічі, а відтак дав вступні роз’яснення регламенту та напрямків праці, окреслив ключові складові живої парафії: «УГКЦ після виходу з підпілля пройшла нелегкий шлях розбудови та встановлення. Сьогодні наша Церква може бути сильною лине при сильній та дієвій парафії. Лише в живій парафії можлива зустріч з Христом живим».
Доповідь на тему «Катехитичне навчання на парафіях. Проблеми і виклики» виголосив о. Михайло Валійон. Доповідач проаналізував важливі документи Церкви, постанови Синодів єпископів, думки церковних ієрархів щодо катехитичного служіння. Зробив акцент на потребі організації катехитичних шкіл при парафіях, навіть найменших, щоб кожен віруючий, від наймолодшого до найстаршого, щоразу глибше пізнавав правди святої віри.
«Не добрий той священик, у якого діти в селі не знають катехизму, – сказав о. Михайло, цитуючи митрополита Андрея Шептицького. – Священик, котрий би і ревно в церкві працював, старався би про прикрашення церкви, про відправу, про економічне піднесення народу, а занедбував катехизацію і школу, наразився би на то, що в короткім часі по нім з його праці нічого не лишиться. Навіть добробут матеріальний, котрий давав, причиниться до зіпсуття людей, бо в праці його бракувало фундаменту… Основне знання правд віри, знання катехизму є фундаментом, на котрім стоїть і християнське життя одиниці, і організація родини, і організація християнської громади».
Отець Михайло Валійон підкреслив, що добре організована катехитична школа допоможе священнослужителеві виробити чітку програму парафіяльного душпастирства. Це стане добрим фундаментом для багатьох інших звершень у парафії. Доповідач критикував приорітети, які часто ставить перед собою парафіяльна громада. «Зокрема у фінансовому плані в свідомості багатьох священиків і їхніх вірних важливішим є придбати якусь чергову річ до церкви, часто дуже дорогу і не дуже потрібну, аніж оплатити працю катехита. Парафія мусить зрозуміти, що вона, як християнська спільнота повинна дбати про катехитичне навчання своїх членів та їх інтеграцію в саму спільноту, створюючи такі умови, в яких вони могли б якнайповніше жити тим, чого навчалися».
У доповіді на тему «Свята Літургія і Молитва – сенс життя християнина» о. Олег Григорець, з поміж іншого, говорив про кризу літургійної і приватної молитви у Церкві. Доповідач представив думку заступника голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ отця-доктора Василя Рудейка. Йдеться про те, що «у нашій Церкві надто активна друкарська діяльність і поширення так званих «паралітургійних» богослужінь. Існує дуже багато «дев’ятниць», Хресних доріг і молитовних практик, які не мають до Літургії Церкви жодного стосунку. Невідомо, звідки вони приходять і з якою метою пропагуються, але люди ними послуговуються у своїй особистій, подекуди спільній молитві. Другий вимір кризи (мабуть, набагато складніший) – це так звана «євхаристійна монокультура». Більшість наших парохій не знають, що таке Вечірня чи Утреня – головні богослужіння добового кола, не кажучи вже про богослужіння третього, шостого і дев’ятого часів чи таке, як опівнічна молитва. А якщо і знають, то в дуже скороченому, спотвореному вигляді. Усвідомлення того, що ми молимось кілька Євхаристійних Літургій на день, руйнує поняття інших форм літургійної молитви як такої. Євхаристійна Літургія – джерело і вершина всього літургійного життя Церкви – сприймається як молебень на всяке прошення чи подячний молебень».
Доповідь о. Омеляна Колодчака була на тему соціального служіння Церкви. Він зробив акцент на капеланському служінні у в’язницях, його методиці, якостях, якими повинен володіти душпастир, аби успішно здійснювати таке служіння. «Тюремні капелани здійснюють материнську опіку Церкви над своїми позбавленими волі синами і дочками. Священик у цих закладах є свого роду місток між в’язницею та суспільством… він не пристає на чиюсь сторону, а відстоює закон досконалої любові, до якої кличе нас Господь».
Отець Андрій Тих представив доповідь на тему «Парафія – місце ділення дарами». Священик зробив акцент на відповідальному та шанобливому ставленні до будь-яких чинностей, які здійснюють священики та вірні у своєму служінні при парафіях. «Формування євхаристійної спільноти починається з власного прикладу побожної відправи богослужінь, повсякчасного тремтливого відчуття присутносте Самого Христа в Євхаристійних Дарах і шанобливого ставлення до них. Священик у вівтарі кожним своїм рухом, жестом, поглядом засвідчує: ось тут на престолі невидимо перебуває Сам Христос, воплочений у Святих Дарах. До цієї близькості не можна призвичаїтися ніколи; вона змушує стишувати голос, уникати різких рухів, зайвих розмов, зобов’язує бути завжди охайним, урівноваженим. Побожний знак хресного знамена, низький уклін, цілування престолу при підході до нього – все це говорить більше за слова. Так само, як і метушливість, невитриманість, пустослів’я у святому місці».
На тему мирянських рухів говорив о. Михайло Паньків. Доповідач, як учасник мирянського руху «Подружні зустрічі», розкрив суть цієї спільноти та яким чином методи її служіння допомагають подружнім парам долати труднощі. «Ми не стараємося навчати учасників, як правильно жити, а показуємо на прикладі аніматорів, як вони мали ті чи інші проблеми і як вони їх вирішили… Свідчення є живі, бо взяті з життя, діалог ведеться невимушено, бо зустрічі є цікаві і кожна людина, відкривши для себе ту чи іншу тему, знаходить себе в ній і відповіді для своєї сім’ї».
Священик зазначив, що подружжя збираються на свого роду реколекції. «На початку учасники почувають себе скуто, однак наприкінці можна побачити велике родинне коло скріплене Божою любов’ю, довірою та відкритістю». Вдалим у «Подружніх зустрічах», за словами о. Михайла Паньківа, є поєднання впровадження аніматорів, які висвітлюють певну тему, а вже священники є відкритті до духовної розмови чи Сповіді.
Після доповідей та дискусій відбулося підбиття підсумків. Присутні сформулювали низку пропозицій та визначили делегатів, які їх озвучать на Архиєпархіальному соборі 11-12 жовтня у Великій Березовиці та Зарваниці. Наступна регіональна зустріч відбудеться в храмі м. Зборові 23 червня, а всього їх буде 7.
прес-служба архиєпархії
