23 травня 2015 року в Марійському відпустовому центрі “Зарваниця” Єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії Теодор (Мартинюк) відслужив свою першу Архиєрейську Літургію з приводу 40-го дня відходу до вічності протоієрея Василя Поточняка.
«Він був одним із тих, котрі мали ту сміливість: промовляти до Господа і просити в Нього все. Не лише те, що, може, на наш погляд, виглядало б потрібним, а все». Так висловився про о. Василя владика Теодор.
Єпископ зазначив, що Бог посилав о. Василеві завжди тих осіб, «які ніколи його не підводили, котрі завжди за нього молилися, які намагалися йому допомогти, чим могли». Проповідник наголосив на десятках тисяч вірних, котрі були духовно присутніми з о. Василем у молитві.
«Велика ця Божа благодать, що Господь подає її для нас сьогодні на цій Службі Божій, – сказав владика Теодор. – Переконаний, що він пішов по нову місію, по нові завдання, аби бути живим для кожного з нас, аби пам’ятати про кожного з нас. Тепер він має можливість ще більшою мірою це робити, ніж робив тоді, коли був тут, з нами, на землі», – сказав проповідник.
«Молячись сьогодні за упокій о. Василя, ми через нього просімо у Господа все. Не трошки, а все, так як він. І отримаємо, і ніколи не будемо почувати себе полишеними і самотніми, а матимемо десятки сотні тисяч ангелів Божих, людей і самого Господа, Котрий запевнив нас у тому, що прийде тоді, коли це буде потрібно», – підсумував проповідник.
Участь у молитві взяли близькі друзі-священики та приятелі о. Василя. Прибув на молитву з далекого Казахстану його близький друг із семінарійних часів, протоієрей Василь Говера, апостольський делегат для українців греко-католиків у Казахстані.
Зі Львова до Зарваниці прибув у супроводі двох хорів (один з яких ще з далеких років знав і любив о. Василь) о. Самуїл, котрий був з о. Василем у паломницькій поїздці до Святої Землі наприкінці 1993 року. Владика Теодор розповів, що поїздка була важкою, і, за словами о. Самуїла, у тих найтяжчих обставинах о. Василь завжди всіх підбадьорював, умів знаходити якусь таку розв’язку, щоб усе полагодити.
Владика Теодор поіменно подякував усім священикам, котрі приїхали і залишилися помолитися цю поминальну Літургію, а також прибулим заробітчанам з Італії, учасникам прощі «Самбір-Зарваниця» та вірні з різних кутків України.
Окремі слова вдячності владика Теодор висловив духовно присутньому єпископу Тернопільсько-Зборівської єпархії, владиці Василю (Семенюку), «бо то саме він щедрими обіймами прийняв о. Василя тут, у крипту в Зарваниці». «Він дуже любив о. Василя і тому ні на секунду не завагався, щоб прийняти того, котрий зі Самбора своїми ногами пішки приходить до цього святого місця», – додав владика.
Зі словами подяки до владики Теодора звернулася сестра усопшого, Світлана: «Коли ми 2012 року проходили прощею через Унів, о. Василь сказав: «Сестро, підійди до ігумена Теодора, це мій товариш. Я дуже тебе прошу». Слова товариш, друг мали для нього дуже велике значення. Моє серце радіє, що Божа Церква наповнилась новим єпископом, який, на мою думку, є і буде достойним провідником. Це, що Ви можете зробити для всіх нас, це дуже велике».
Опісля в Соборі відбулась Панахида, відтак процесійною ходою всі вирушили у крипту, місце поховання о. Василя.
Після Богослужіння єпископ Теодор розповів про приклад вірної дружби о. Юстина Бойка та покійного о. Василя.
«Отець Юстин був найближчим приятелем о. Василя, який від семінарійної парти, а потім і у служінні був близько біля нього. То він останній подав руку о. Василеві до вічності, уділив йому останнє розрішення. Сам Господь Бог доручив о. Юстину ту місію: бути біля о. Василя в кожній хвилині, в кожній секунді, коли він найбільше цього потребував», – розповів владика Теодор і вказав на величезну організаційну роботу, яку провів о.Юстин щодо лікування, а потім відправлення тіла покійного о. Василя з Італії в Україну.
Владика Теодор поділився рівно ж і своїм досвідом зустрічі з усопшим о. Василем.
«Востаннє, коли бачився з о. Василем, він сказав мені, що жертвує своє терпіння, свою хворобу за священиків. Це для нас, священиків, єпископів є викликом і багатством, настільки важливим, що залишається тільки користати з цього скарбу. Великі Божі ласки будуть сходити на наше духовенство через його заступництво і те терпіння, яке поклав на Божий жертовник о. Василь.
Я дуже хотів на 40-й день молитися за о. Василя в Зарваниці. І так склалося, що першу свою Архиєрейську Літургію я молився за того, котрий для всіх нас, ще будучи семінаристом, був тоді справжнім прикладом. Він був завжди врівноважений, солідний, можна так сказати. Його важко було в чомусь переконати. Якщо він був переконаний в істині – то її тримався. В особі о. Василя ми бачили приклад. Це отець, котрий поєднав Самбір і Зарваницю, поєднав так, що забажав тут залишитися і спочиває. Тому і нашим обов’язком є приходити і молитися на його могилі».
Іванна Рижан
