ЗВЕРНЕННЯ АРХИЄПИСКОПА І МИТРОПОЛИТА ТЕРНОПІЛЬСЬКО – ЗБОРІВСЬКОГО ВАСИЛІЯ СЕМЕНЮКА З НАГОДИ 70-ОЇ РІЧНИЦІ ЛЬВІВСЬКОГО ПСЕВДОСОБОРУ 1946 РОКУ
Дорогі в Христі брати і сестри, вірні Української Греко-Католицької Церкви!
Звертаюся до вас, щоб пригадати сумну річницю Львівського псевдособору 1946 року. У 2016 році Українська Греко-Католицька Церква разом з усім українським народом, згадує одну з чорних сторінок своєї історії: 70 років тому (8-10 березня 1946 року) у м. Львові відбувся так званий «Львівський собор» інспірований комуністичним режимом, який в насильний спосіб проголосив ліквідацію нашої Церкви та приєднання її структури до Російської Православної Церкви Московського Патріархату. Львівський псевдособор став початком народного спротиву на акт насилля над сумлінням священиків та вірних нашої Церкви. Цей спротив знайшов своє відображення у Підпіллі Української Греко – Католицької Церкви, яке тривало 43 роки та об’єднало найстійкіших синів нашої Церкви та народу, які не хотіли іти на співпрацю з комуністичним антиукраїнським безбожним режимом та його колаборантами.
Тисячі греко-католиків переходячи на нелегальне, підпільне, становище зробили вибір на користь правди та залишилися вірними сопричастю з Вселенською Христовою Церквою, з Престолом Святого Апостола Петра та його наступників – Римських Архиєреїв, пам’ятаючи богословську сентенцію ранньої Церкви, яку передає нам Св. Амврозій Медіолянський словами «Де є Петро, там є Церква». Це означає, що правдивою Христовою Церквою є лише та, що перебуває у сопричасті з єпископом Риму. Годі було шукати цієї правдивої Церкви серед химерних структур штучно створених та підтримуваних режимом, який відкрито заявляв, що його ідеологією є боротьба з Богом, а ціллю – вирвати саме ім’я Боже з душі людини. Своїми кривавими антигуманними учинками цей режим потоптав усі Заповіді Христові.
Сумні події Львівського псевдособору є одною з чорних сторінок історії українського народу ХХ століття, поруч з такими, як Голодомор 1932-33 років, дві світові війни, етнічні чистки та інші злочини сталінського режиму, що забрали життя мільйонів українців. Українська Греко–Католицька Церква століттями була солідарна з українським народом та його стражданнями, вона зберігала душу нашого народу позбавленого власної державності та політичного представництва. Така Церква не могла подобатися режиму, який поставив собі за мету знищити ідентичність українця, розчинивши її в ідентичності «радянської людини» позбавленої історичної та національної пам’яті.
Тому цей режим поставив нашу Церкву поза межі закону. Радянська влада заарештувала всіх єпископів, які одностайно відмовилися стати на запропонований їм шлях зради, сотні священиків та десятки тисяч вірних і передала власність УГКЦ Російській Православній Церкві або ж конфіскувала. Почався період репресій та переслідувань, під час якого наша Церква стала найбільшою у світі переслідуваною християнською спільнотою.
Лише на території нашої Тернопільської області було репресовано та депортовано поза межі України більше як 112 священиків, багато з яких живими на Батьківщину уже не повернулися. Тисячі вірних розділили цю саму долю дуже часто цілими родинами. Важко знайти на Тернопільщині родину, яка б не постраждала від репресивної радянської машини. Лише падіння тоталітарної комуністичної системи та здобуття Україною своєї незалежності стало кінцем довгої ночі для УГКЦ, що закінчилася її легалізацією у 1989 році.
У ці сумні роковини особливо хочемо згадати незламних свідків віри, що своєю відвагою та вірністю правді наблизили воскресіння нашої Церкви. Їхнє свідоцтво витривалості переконує нас, що зло ніколи не може запанувати над добром, а неправда над істиною. Це свідоцтво є особливо цінним для нас саме сьогодні, коли тисячі українців протистоять нищівним нападам гібридної війни та відбивають атаки неправди та маніпуляцій з боку агресора. На жаль мусимо визнати, що і в ХХІ столітті українці зазнають утисків за релігійні та політичні переконання. Маючи цінний досвід мучеництва та переслідування, висловлюємо нашу щиру солідарність сьогоднішнім в’язням сумління, що терплять утиски та зазнали ув’язнення за вірність власним переконанням, особливо українській героїні Надії Савченко. Хочемо висловити нашу солідарність та підтримку кримсько-татарському народу, який переживає трагічний період своєї історії, пам’ятаючи що сини і дочки цього народу є громадянами нашої спільної держави, а віра цього народу походить з Авраамової обітниці, до якої сягають також коріння і нашої віри. У ці дні ми є відкритими прийняти співчуття від усіх, якщо вони є щирими.
Дорогі в Христі! Пам’ятаймо що на чолі спротиву нашої Церкви безбожному режиму стояв син саме Тернопільської землі – наш земляк Патріарх Йосип Сліпий, якому, відходячи у вічність, Праведний Митрополит Андрей Шептицький, що мав пророчий дар, доручив опіку та провід над Церквою. Патріарх Йосиф гідно та мужньо сповнив цю місію, ставши уособленням переслідуваної УГКЦ в очах мільйонів людей у цьому світу. Україна і сьогодні особливо гостро потребує таких відданих та незламних мужів, бо саме вони своєю послідовністю та незламністю надихають інші народи світу бути на нашому боці. Молімося, щоб Господь знайшов у нашому народі таких мужів. Пам’ятаймо свідоцтво мучеників та ісповідників, які засвідчили свою вірність Христові та прабатьківській вірі, бо воно скріпляє та утверджує і нашу віру. Пам’ятаймо, що за свободу та правду завжди платиться високу ціну. Будьмо гідними послідовниками наших мучеників. Все, що пов’язано з неправдою, ніколи не може мати нічого спільного з Христом та світлом його Євангелії.
Благословення Господнє на вас!
+ Василій Семенюк
Архиєпископ та митрополит
Тернопільсько – Зборівський
Дано у Тернополі, при Архикатедральному
Соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці
у М’ясопусну неділю,
6 березня 2016 року Божого
