Уже майже два місяці наш звичний ритм життя поставлений на паузу. Короновірусна інфекція, яку не можна побачити людським зором, докорінно змінила усталений порядок світу. Вагомі корективи пандемія внесла і в релігійне життя. Тугою і благанням про милосердя до Господа відлунюються молитви душпастирів у спорожнілих храмах, прикипілі до екранів моніторів вірні зі спрагою і тугою споглядають за он-лайн священнодійствами з надією, що незабаром усе зміниться. Багато запитань і різних думок щомиті виникає у кожного. Кілька з них ми поставили боголюбивому Теодору Мартинюку, єпископу-помічнику Тернопільсько-Зборівської архиєпархії.
– Преосвященний владико, одні вірні кажуть, що коронавірус – Божа кара, хтось – називає це викликом, ще інші – вважають його можливостю. А як Ви охарактеризували би пандемію з духовної точки зору?
– Бог сотворив Всесвіт і людину з любові, тобто Творець бажав поділитися життям і дарував його своїм творінням. Отже, Він є Господом історії, усе утримує при житті і чинить все для добра. У цю перспективу немовби не вписуються трагічні події людської історії: війни, голод, природні катаклізми, різноманітні хвороби. З цього приводу може виникнути сумнів: А де ж Бог? А може, він більше не любить своє творіння? Чи хоче його знищити? Однак ми повинні також пам’ятати, що Творець дарував людині свобідну волю, тобто людина з власного вибору може чинити як добро, так і зло.
Людські злочини, гріхи, втрата любові, все те, до чого людину підштовхує диявол, породжують нелад у тому Божому порядку і гармонії, які Він встановив. Злі вчинки людини приносять терпіння не тільки для ближніх, а й для оточуючого середовища. Нерозумне втручання людини у природу, її бездумне використання для наживи спричиняють жахливі наслідки, як для людства, так і для Землі. Святіший Отець Франциск каже, що наша Земля тепер є тяжко хвора і зранена безвідповідальною людською діяльністю. Сучасна людина почала думати, що то вона є всесильним господарем Землі і може поводитися так, як їй заманеться. Вона забула про Бога, що Він є дбайливим господарем. Тому таке зло може породжувати різні пандемії. З іншого боку вони стають нагодою, аби людина переосмислила своє життя, ставлення до Бога, своїх ближніх, природи. Тобто сучасні труднощі є можливістю призадуматися над тим, як змінити свою недобру поведінку. Таким чином, сучасний коронавірус може бути для кожного з нас доброю нагодою перевірити своє життя, проаналізувати мету існування, вчинки, стремління, своє відношення до ближніх, до Бога і до природи.
– Розуміння Господньої мови у подіях нашого світу потребує мистецтва духовної проникливості, котра своєю чергою закликає до вдумливого відсторонення від накручених емоцій і упереджень, від проекцій наших страхів і бажань. У моменти пошесті образи «злого і мстивого Бога» поширюють страх. Такі образи Бога були «поживою» для млина атеїзму впродовж століть. Що має робити Церква, аби цією ситуацію не скористалися поборники Божої правди?
– Бог ніколи не бажає людині зла. У найтяжчих обставинах Він приходить з допомогою, коли людина цього бажає. Але Господь ніколи не поступає насильно. Він тільки пропонує людині добро, а вона сама повинна вибирати. У часах пандемій людство переживає свою слабкість і безпорадність. З цього може бути дві дороги: одна – це уповання на Бога, щоби Він допоміг у випробуваннях, інша – це розчарування, ненависть, втрата надії на зміни, тобто ще дальший відхід від Бога. До другого шляху людину схиляє диявол – ворог людського роду. Нам варто пам’ятати, що не існує таких обставин, які ми з Божою допомогою не могли б подолати. Господь завжди відкритий для спілкування з Ним, в якому він дарує нам оптимізм, силу й мудрість.
– Нині Церкву намагаються представити як небезпечне місце, де людям не бажано знаходитися. Довготривалий карантин буде формувати подібний спосіб мислення і після його закінчення. Чимало людей, зокрема які страждають на різні фобії, ще довго не будуть шукати порятунку в Церкві. Чи можна гарантувати світову безпеку коштом християнських цінностей?
– Якщо проаналізувати поширення коронавірусу у різних країнах, то середовищами найчастішого інфікування є родина, лікарня і місця скупчення людей. Де найбільше збираються люди? У крамницях, супермаркетах, місцях відпочинку тощо. Одним із таких середовищ є, звичайно, храми. Тому Католицька Церква у цілому світі відповідально поставилася до вимог карантину. Але не можна сказати, що тільки у храмі людина може заразитися. Так, ми повинні дотримуватися усіх санітарних вимог, але не боятися церкви, адже ще більше ми наражені на небезпеку, коли безвідповідально поводимося у громадських місцях. У будь-якому випадку карантинні вимоги є тимчасовими і ми повернемося до храмів. Ми будемо робити все, що наші церкви були безпечними місцями під санітарним оглядом.
– Від початку оголошення ВООЗ стану пандемії виникає дуже багато питань, на які ми не отримуємо або отримуємо дуже мало відповідей. Виглядає, що тут не обійшлося без якихось глобальних інтересів з боку середовищ ворожих Церкві. Адже під час загальносвітового карантину суттєво обмежилося життя Церкви, доступ до Таїнств, зокрема до Таїнства Євхаристії, яке, згідно з наукою ІІ Ватиканського собору, є «джерелом і вершиною» життя Церкви. На наших очах вбивається духовний імунітет Церкви. Як цьому протистояти?
– Думаю, що варто розділити дві речі. Одна – це дотримання санітарно-гігієнічних норм з метою запобігання поширенню коронавірусу, яке зобов’язує всіх, а інша – це нагнітання, сіяння паніки, очорнення відносно поведінки вірних і богослужінь у храмах. Християни здебільшого дуже відповідально поставилися до безпеки ближніх і свого здоров’я. Натомість деякі особи хотіли скористатись можливістю, на жаль, не перший раз, аби причину всіх бід скинути на Церкву і намагатися за всяку ціну обмежити її діяльність. Більше того, той, хто немає найменшого поняття, що таке Пресвята Євхаристія, брався сіяти паніку і страх стосовно неї. У той же час ієрархія випрацювала відповідні вказівки щодо уділення Святих Таїнств, які дозволяли тим, що бажали, приймати їх безпечно.
– Багато практикуючих християн переживають особливу тугу через неможливість Євхаристійного єднання з Христом. У так званому «експертному середовищі» лунало багато думок щодо можливості зараження через прийняття причастя з однієї ложечки та доцільності її дезінфекції. Прошу нагадати з цього приводу позицію УГКЦ.
– Пресвята Євхаристія є Тілом і Кров’ю Спасителя. Він нам дарує себе, а ми Його приймаємо. Приймаючи Його, ми перемінюємося у Нього. Тому абсолютно недоречним є питання чи через Пресвяту Євхаристію можна інфікуватися. Вірус передається повітряно-крапельним шляхом чи через дотик. Тому були дані відповідні вказівки, аби священники дезинфіковували руки, вдягали захисні маски та дезинфікували після кожного уділення Святого Причастя ложечку у спиртовому розчині близько 30-40 секунд. З цією метою можна вживати дві чи три ложечки. Таким чином, жодної небезпеки у прийнятті Пресвятої Євхаристії немає.
– Пандемія COVID-19 виявила слабкості людства. Які слабкі чи, навпаки, сильні сторони Церкви були «відкриті» цією ситуацією?
– Я проілюструю мою відповідь на прикладі нашої архиєпархії. Багато наших вірних, молодь, духовенство зорганізували молитву он-лайн. Також з багатьох храмів та із Малої базиліки Зарваницицької Божої Матері богослужіння провадилися он-лайн, в яких брали участь тисячі вірних. Відбувалися також духовні науки за допомогою нашого архиєпархіального радіо «Світанок» та через соцмережі. З ініціативи митрополита Василія Семенюка наші священики склали свої пожертви і було закуплено апарат ШВЛ, який був подарований перинатальному центру у Тернополі. Десятки волонтерів при храмах організовували допомогу для потребуючих, що не могли вийти з дому. Архиєпархіальний «Карітас» спільно з Тернопільсько-Зборівською архиєпархією організував майже тисячу подарунків для найбільш потребуючих людей. Кілька тонн пасхальних гостинців було надіслано до Лисичанська для військових і потребуючих людей. Отже, разом можемо зробити багато і у важких обставинах не розгубитися.
Але ми зустрілися і з викликами. На безпідставні закиди щодо порушення карантину не мали можливості достатньо оборонитися. Рівно ж щодо уділення Святих Таїнств виникало багато запитань, до яких ми не були готові. Однак вірні все таки проявили відповідальність і послух Церкві. Священники намагалися у різний спосіб підтримувати контакт з вірними. Так твориться міцна християнська спільнота.
– Господь так допустив, що закрив нас усіх вдома, в домашній церкві. Які висновки маємо зробити з цього?
– Протягом карантину кожна сім’я перебувала вдома. Для одних це був шанс побути разом, адже не часто мали таку можливість, для інших – він виявився випробуванням, адже виникли конфлікти, непорозуміння, сварки. Особливо батькам важко було справитися з дітьми. Проте з’явилася унікальна можливість разом молитися богослужіння, що транслювалися по телебаченню, чи стати до спільної ранішньої та вечірньої молитви. Думаю, що цей час багатьом батькам показав їхні недопрацювання у вихованні дітей. Тому маю надію, що з цього будуть зроблені правильні висновки.
– Як карантин вплине в подальшому на Церкву, на наші релігійні практики?
– Я не вважаю, що цей період фундаментально змінить нашу духовність. Можливо, більше будемо цінувати богослужіння у храмі, адже іноді дехто міг ходити до церкви зі звички. А за час карантину зрозуміли, яке важливе значення для нас має Божий храм. Хоч у цей час ми брали участь у богослужіннях он-лайн, однак це тільки тимчасово і винятково – ніякі засоби не можуть замінити нашої фізичної участі у богослужіннях, у Святих Таїнствах у церкві. Рівно ж не буває віртуального духовного життя, тобто ті духовні науки, які провадилися он-лайн, повинні нас спрямувати до зустрічі із живим Христом у Пресвятій Євхаристії, у Таїнстві Покаяння, а також до діяльної участі у парафіяльній спільноті.
– Які завдання стоятимуть перед священниками, коли люди повернуться до храмів?
– Наші храми повинні бути безпечним місцем, тому священники намагатимуться з допомогою вірних це забезпечувати. Однак у першу чергу треба буде це пояснювати людям, аби вони не боялися і не вірили застрашуванням, які дехто розповсюджує. Ми повинні розуміти, що храм – це дім Божий, в якому ми з ним зустрічаємося на молитві.
– Щоб Ви порадили нашим читачам, аби в нинішній ситуації залишатися людьми і добрими християнами.
– Християнин добре розуміє, що раю на землі ніхто збудувати не може і що наше земне життя є короткочасне і проминаюче. На землі ми є подорожуючими, а наша справжня батьківщина – це Царство Небесне, до якого Спаситель нас запрошує і чекає. Усі терпіння і випробування християнин приймає без паніки і страху, адже знає, що разом з ним терпить Ісус. Християнин ніколи не почуває себе самотнім і полишеним, бо переконаний, що з ним завжди є Бог, якому він всеціло довіряє своє життя.
Віра в Бога є діяльною, бо зроджує плоди любові, милосердя, жертовності. У складних часах важливо не забувати про найбільш потребуючих і страждаючих людей, аби їм допомогти, потішити, розрадити. Християнин почуває себе членом Церкви, Тіла Христового, а тому слідує за наукою Церкви, послушний до Божих і церковних заповідей. Той, хто любить свою Церкву, навіть у часах переслідування залишиться вірний Богові і вистоїть випробування. Той, хто каже, що йому непотрібно Церкви, священників, що він сам має зв’язок з Богом – сам себе обманює. Важливо плекати віру у наших сім’ях і передавати її дітям. Батьки повинні не тільки словом, але передусім особистим прикладом навчати дітей.
Якщо будемо старатися так жити, то дійсно будемо щасливими і, перейшовши цю земну мандрівку, будемо прийняті Господом до Царства Небесного.
– Щиро дякую за розмову та бажаю Вам і всім людям доброго здоров’я та відчуття Божої присутності у їх житті.
розмовляла Надія ШПОДАРУНОК
світлина http://www.tvds.org.ua/
