Є такий вислів, що чужих дітей, як і матерів, не буває. Хоч у нашому «вільному» і здеморалізованому світі часто перші і другі на певному етапі життя стають нікому непотрібними. Коли старість чи якісь життєві негаразди стають на порозі життя, хочеться уваги, затишку, піклування, душевного спокою. Якщо близькі та рідні з якихось причин не можуть забезпечити людину дбайливістю, теплом й любов’ю на допомогу може прийти заклад, в якому літні особи можуть знайти прихисток. Упродовж історії піклування про хворих, знедолених, немічних було головним заданням Церкви. Так при монастирях виникли перші лікарні, притулки для калік, сиріт. У сучасному світі, є чимало прикладів, коли монаші згромадження продовжують цю благородну місію. У приміському селі Петрикові під опікою сестер згромадження Воплоченого Слова діє будинок Милосердя святої Вероніки для жінок, які на схилі літ опинилися у непростих життєвих обставинах. Їм необхідна постійна підтримка та допомога, а ще – увага, турбота, піклування. Усе це вони отримують у домі “спокійної старості”.
Про згромадження, його особливості, виникнення та функціювання будинку наша розмова із сестрою Марією Преображення.
– Передусім розкажіть про своє згромадження, і чому всі сестри носять ім’я Марія?
– Наше згромадження отців Воплоченого Слова засноване 7 квітня 1984 року в Аргентині. Саме того дня святий Іван Павло II віддав вірних Католицької Церкви під опіку Пресвятої Богородиці.
У липні 1994 року в Україну приїхали перші священники згромадження, а через чотири роки заснували жіночу гілку. Усі члени нашої спільноти як четвертий монаший обіт (три засадничих – убогість, чистота і послух), віддають себе в добровільне рабство любові Пречистій Діві Марії і на її честь носять ім’я Марія, а щоб їх розрізняти, вибирають одну із чеснот Пресвятої Богородиці — Непорочна, Ласкава, Боголюбива…, або назву чудотворних ікон Гошівська, Зарваницька…, чи вшанування заслуг Ісуса Христа – Розп’яття, Страстей Господній, Вознесіння…
Особливістю нашого згромадження є його інтернаціональна багатоманітність у всьому світі. Офіційна мова – іспанська (однак її знання не є обов’язковим для вступу у монастир). Кандидати у спільноту проходять ґрунтовне духовне формування на основі доктрин Католицької Церкви.
– Відомо, що згромадження, до якого належите, опікується сиротинцями та домами для літніх людей…
– Основна місія нашого згромадження – нести благовіст Євангелія до кожного серця, тобто “воплочувати” Христа в родини, освіту, засоби масової інформації. Наша харизма – єднатися з Богом, здобувати Царство Небесне для себе та допомагати робити це всім тим, хто зустрічається на дорозі нашого життя. Це означає нести Бога в усі сфери життєдіяльності людини, до всіх категорій населення. Оскільки місією згромадження є «євангелізація культури», тому його члени різними способами намагаємося донести до людей Євангеліє, вчення Ісуса Христа та Його Церкви.
Опіка над потребуючими – одна із форм служіння Богові. Крім того, наше згромадження робить багато інших корисних справ: катехизація у школах, підготовка до сповіді та Першого урочистого причастя, місійне дитинство, канікули з Богом, християнські літні табори для всіх верств населення, молодіжна програма “Голоси слова”.
– По-людськи, виглядає “дивним”, що в основному молоді особи беруть на себе цей непростий тягар піклування про зовсім чужу людину, по суті, стають дочками для чужих матерів. Сестри це виконують з обов’язку чи щось інше спонукає до такого служіння?
– Бог дає можливість послужити Йому у різний спосіб. Свого часу свята Мати Тереза з Калькути закликала “У кожному потребуючому бачити образ Ісуса Христа”.
Напевно, з обов’язку здійснюють догляд за такою категорію осіб соціальні працівники, а богопосвячені особи керуються словами Ісуса Христа: “Що ви зробили одному з моїх найменших братів – мені зробили”.
Бог приймає служіння, яке чиниться з радістю і любов’ю. А коли щось робиться з любов’ю, то вже немає “чужих матерів”.
– Як Ви потрапили на Тернопільщину З чого розпочалась історія дому святої Вероніки?
– Такі доми повстають з реальності в якій живемо. Це, якщо можна так сказати, є викликами нашого часу, бо багато сиріт і покинутих дітей, матерів-одиначок, жінок, над якими вчинялося насильство, самотніх стареньких. Спочатку сестри-монахині згромадження Воплоченого Слова заснували на Івано-Франківщині монастир, при якому функціонував будинок милосердя для різних категорій потребуючих. Кількість мешканців невпинно збільшувалося і виникла потреба розселити їх за певними категоріями по різних домах. У Петрикові були два єпархіальні будинки, де раніше був сиротинець. Однак, через певні обставини дітей переселили в інше місце, і будинки стояли порожніми. Тому нашим сестрам надали ці приміщення для опіки над одинокими жінками, а ми їх з любов’ю називаємо бабусями.
– Скільки осіб мешкає у Вашому домі, хто вони? Чи існують критерії відбору, чи є якісь обмеження?
– На даний час у нас живуть одинадцять осіб. Більшість з них дуже немічні, декому потрібно допомогти піднятися з ліжка, погодувати, покупати, розрадити словом, підтримати фізично й морально Осінь життя, на жаль, приходить разом з недугами. У наших підопічних вони різні. У когось порушена координація рухів, хтось має вади слуху чи погано бачить, комусь треба допомогти впоратися з високим тиском…
Хто ці жінки? – Найкращі у світі бабусі, більшість одинокі, які взагалі не мали своєї сім’ї, є деякі, що мають дітей, але… є також дві матері сестер нашого згромадження.
Критерій відбору – тільки одинокі старенькі жінки. Щодо обмежень, донедавна сестер було троє на тринадцять підопічних. У даний час четверо сестер опікуються одинадцятьма немічними бабусями – трохи недостатньо, аби кожному надати належну увагу, дбати про їхній комфорт і стан здоров’я, та й будинок не може багатьох помістити.
– Можливо у будинку мешкають жінки з незвичайними долями…
– Кожна бабуся, як взагалі кожна людина, це окрема історія життя. Та над кожною з них Божий провід і Божа рука. Вони заслуговують на повагу та гідну старість навіть, якщо на перший погляд, їхнє життя було “середньостатистичним”. Свого часу кожна з них внесла свій вклад у сім’ю, суспільство, всі прожили хоч важче, але чесне життя, тому нелегко виокремити когось.
І все-таки є одна бабуся, яка багато допомагала церковній спільноті в часи підпілля, не боялася жодних погроз та переслідувань. У неї вдома (за зачиненими дверима) священники відправляли Святі Літургії. Вона зберігала церковні речі, книжки. І по сьогодні носить із собою сумку з молитовниками та старими фотографіями Це її єдиний і найбільший скарб, з яким не розлучається ні на мить, на ніч кладе під подушку, а коли йде купатися, то під матрац. Годі з цим щось вдіяти, бо їй це насправді дуже цінне, “і навіть радянські кадебісти забрати їх не змогли б. У свої 84 роки, дотепер має гарний голос і любить співати церковні пісні.
– Ви, як богопосвячені особи, живете за певним молитовним правилом, а як це відображається на житті Ваших підопічних, очевидно, у кожної, якщо так можна сказати, свій рівень духовності. Чи молитви, богослужіння є спільними і як відбувається душпастирська опіка?
-У монастирі бабусі живуть в атмосфері духовності, молитви та опіки. Це допомагає терпеливіше переносити труднощі старості. Зазвичай бути щоденно на богослужінні через немічність їм важко. Тому моляться разом з нами вервицю і молитву “Ангел Господній”. У неділі та свята спільна Служба Божа. При кожній нагоді вони можуть висповідатися, прийняти Святе Причастя, поспілкуватися зі священником.
– Яким чином забезпечуєте побут, лікування і все необхідне для гідного проживання підопічних?
– Усі члени нашого згромадження живуть з Божого Провидіння. Тому для наших підопічних просимо допомоги (продукти, засоби особистої гігієни кошти на лікування і тощо) у людей доброї волі. Єдина допомога від держави (швидше обов’язок держави перед людьми – це пенсія). Найбільшим нашим опікуном є святий Йосиф, про його заступництво ми звертаємося у різних потребах.
– Які труднощі виникають, адже на Ваші плечі ліг тягар чужих доль,..
– Вірні християнському покликанню, робимо все можливе, що від нас залежить, а Бог благословляє й посилає людей, які нам допомагають. Як кажуть в народі “Світ не без добрих людей”. Бог ніколи не залишає нас без своєї опіки: допомагають наші друзі, знайомі, лікарі, деякі підпримства, фізичну працю виконують волонтери.
-Чи у домі Вероніки є свої традиції?
– У неділі та урочисті свята ми дружньою родиною святково одягнені беремо участь у Святій Літургії. Потім святковий сніданок. До різдвяних свят готуємо вертепне дійство, до великодніх – гаївки. На іменини та дні народження для імениниць обов’язково квіти і торт. Коли гарна погода – виходимо на прогулянку, влаштовуємо пікніки. Полюбилися літнім людям і заняття з малювання, де всі охочі творять олівцем чи пензлем.
– Як можна стати Вашими приятелями чи жертводавцями?
– Наша спільнота завжди відкрита. Тому з вдячністю і молитвою приймемо у коло своїх приятелів усіх людей з великим і щедрим серцем. Наша адреса Тернопільська обл, Тернопільський район, с. Петриків вул. Шевченка, 55. Будинок милосердя святої Вероніки. Тел: (096) -75-23-708, сестра Марія Успіння.
{gallery}stories/2021/02/syr{/gallery}
редакція газети “Божий сіяч”
