2 серпня добре пам’ятний для мене день він пов’язаний з двома особами які справили в моєму житті значний вплив.
2 серпня 1900 року народилася бабуся Юстина. Кожного ранку і щовечора вона вставала до молитви, яку проказувала вголос і дуже уважно. Це викликало повагу і розуміння, що вона здійснює щось дуже важливе. Тричі її намагалися вивести на Сибір, одного разу в неї стріляв російський солдат але ані куля ані загроза заслання нічого не могли вдіяти з її вірою витривалістю і любов’ю до Бога, в яких вона виховувала своїх дітей та внуків. 2 серпня 1949-го року народився архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівської митрополії Василій, священник катакомбної церкви, ректор підпільної духовної семінарії, невтомний місіонар української землі, відновитель греко-католицької церкви на Тернопільщині, будівничий найвеличнішого в Україні Марійського духовного центру, українського Люрду – Зарваниці. Цей день 2 серпня в мене завжди асоціювався із постаттю визначного пророка старого завіту Ілії хоча сьогоднішній календар переніс його святкування на 2 тижні швидше, але напевно я б і не запам’ятав дат народження цих людей якби не день вшанування Ілії. Перечитуючи першу й другу книгу Царів, яка розповідає про діяльність пророка Ілії, бачу певні асоціації старозавітних подій, обставин та діянь людських із сучасними подіями та діяльністю зокрема Митрополита Василія. І цими роздумами хочу з вами поділитися. Діяльність пророка Іллі припала на важкий час – колись єдине царство Давида й Соломона стало розділене на юдейське та ізраїльське. Царі ізраїльські, які змінювали один одного на тронах, за одинокими винятками, все більше відходили від віри Авраама, Ісаака та Якова, запроваджували поганські звичаї та псували народ Божий. Ілля згадується за двох царів ізраїльських Ахава і його сина Ахазії. Та Юдейського царя Йосафата, який своїми поступками був Господеві до вподоби. Але Господь посилає в такі важкі часи своїх пророків, що закликають народ до покаяння, царів до смирення й справедливості, голосять слово правди Божої й дають приклад стійкості, вірності Богові й посвяти для рідного народу. Митрополит Василій народився невдовзі після завершення Другої світової війни, яка спричинила жахливу руїну в Європі та інших країнах світу, а найбільше в Україні, котру історики назвали криваві землі. Неодноразово навала прокотилася цими теренами. Прихід перших совітів зі своєю репресивною системою, нацистська орда, а опісля знову прийшла й надовго запанувала країна рад. Воюючий атеїзм, руйнування усіх інституцій церкви, заборона УГКЦ, арешт усіх єпископів та більшості священників, які не підписали переходу на православ’я, декілька хвиль масових депортацій сотень тисяч нескорених українців в Сибір та Казахстан – це та палітра, яка відображає виклики тих часів й страждання народу. Але і в такі часи Господь не залишає свій люд, а посилає йому молодих священників, таких як теперішній митрополит Василь, які жертвують своє життя, здоров’я, сили й таланти для служіння Богові, церкві й народу.
Не відомо про молодість пророка, хто були вчителі й наставники Іллі. Але напевно, на його формування й життєвий вибір вплинули побожні постаті ізраїльського народу та й славні предки- старозавітні патріархи.
Дора, де народився владика Василій особливе місце не тільки географічно з чудовим, мʼяким карпатським кліматом, де приїздили на відпочинок поважні галичани й австрійські пани. Але місце де духовне життя не вичерпувалося. Священники Сірецький, Косило, Омелян Шуплат, василіянин, студити Мирон Деренюк, Порфирій зберігали цю духовність в роки воюючого атеїзму й плекали молоді покликання до священства й монашества.
Там часто бували митрополит Стернюк, владика Юліян Вороновський та інші діячі нескореної церкви.
Затишна гуцульська хата митрополита, яку з однієї сторони немов приховує високий беріг, а іншу огортає гірський струмок, стала осередком підпільної семінарії.
Де і я мав нагоду пізнавати своє покликання, здобувати формацію богословську і отримав свячення дияконські й священничі з рук владики Юліана Вороновського.
Ілля був ревний пророк, його вражало людське безбожжя, оспалість, лінивство шукати правду, недбалість, він хотів це виправити. Для цього він не шкодував своїх зусиль, щоби навертати людей.
Я палаю горливістю за Господа, Бога сил, бо сини Ізраїля покинули завіт твій, жертовники твої поруйнували і пророків твоїх лезами повбивали. Зоставсь я один, та вони намагаються й мене звести зо світу
Господь заспокоює Іллю, що він не сам у своїй місії. Вона продовжиться і буде мати успіх.
Я зоставлю собі в Ізраїлі сім тисяч, коліна яких не гнулись перед Ваалом і уста яких його не цілували.
Скільки молодих юнаків Господь покликав прикладом і заохоченням митрополита …Він умів розгледіти у закутках багатьох юнаків жаринку Божої іскри, яка веде юну душу від темряви світу і оманливих спокус зісвітченого суспільства до Божого служіння. І не тільки розгледіти цю жарину, але знайти завжди спосіб її роздмухати, розпалити, заохотити шукати у світі не багатства, не кар’єри, не світських утіх, але присвячувати свій час навчанню, молитві, аскезі, відреченню від приваб цього світу заради царства Божого.
Він спонукав численних осіб покинути багато чого в цьому світі, відмовитися від різноманітних привабливих справ і речей для того, щоби осягнути набагато більше, набагато досконаліше.
Ось ми покинули все, що нам за те буде- питаються апостоли Ісуса. В сотеро більше отримаєте і життя вічне в спадщину.
Жінка з Сарепти, де перебував Ілля, втратила свого сина, він помер, але пророк не залишив її в скорботі, ту котра пожертвувала йому останню хлібину, яку могла спекти для себе й сина в час голоду. Та пророк молиться, щоб Господь повернув дитя до життя. «Тепер я знаю, що ти – чоловік Божий та що слово Господнє в устах твоїх -правда.»- стверджує з переконанням жінка. Емпатія – співпереживання – це те про що у світі часто говориться, але реально рідко можна знайти. Кожен здебільшого зайнятий своїми клопотами і відгороджується від іншого власним муром.
Але наш ювілят, що так мало дізнав материнської любові, в своєму життя, бо Господь дуже рано покликав маму до себе. Але вмів любов’ю огорнути інших, завжди потурбуватися а чи його питомці нагодовані, одягнені чи мають все необхідне для свого розвитку.
Не раз згадую, як десь о 5 вдосвіта вже поїзд гуде, наближається до станції Дора, а ми ще в хаті митрополита, але ще маєте зʼїсти, щоб не бути голодними цілий день. За тих декілька хвилин мали зʼїсти тарілку страви, добігти до станції і сісти в потяг.
До сьогодні, один із священників на Волині, вихованій в Тернопільській семінарії згадує, коли він повернувся в семінарію вже пізньої ночі, виконував поручення їхав у рейс, втомлений, голодний. В митрополита світилося світло, він чекав. Покликав, нагодував і відправив відпочивати. Аж тоді погасив світло, сам пішов відпочивати.
Ілля творив чуда Божим ім’ям. Закривав небо, щоб не давало дощу й передбачав щедрі опади, щоб добре змочити землю на врожай. Закликав Божий вогонь з неба, щоб прийняв його жертву і показав хто правдивий Бог в Ізраїлі – Господь чи Ваал?
Скільки тих чудес відбувалося в підпільних часах, в малих спільнотах, родинах підпільників, тут присутні можуть багато розповісти, а зокрема і в Зарваниці знає хіба Господь. Щось записано в книгах, щось в пам’яті очевидців. Але більше чудесних навернень, зцілення ран душ і тіл залишаються відомими лиш тим, хто це досвідчив й пережив.
Та напевно найбільше чудо, що серед усіх тих жорстоких гонінь, в багатьох родинах, а навіть цілих селах цвіли паростки християнських чеснот, люд ночами збирався на Службу Божу в офіційно закритих церквах, чи приватних домах. Церква жила, розвивалася й виховувала нове покоління священників, розвивався третій чин, провадилася катехизація дітей.
Не справдилися прогнози- Вашої церкви нема і не буде, Василь Петрович, хіба мені волосся на долоні виросте- як твердив один затятий служитель комуністичної системи.
Мене завжди вражала памʼять митрополита- хоч не спав по кілька днів, постійно в дорозі, голова болить, випʼє анальгін і сповідає, але він памʼятав де і коли має служитися через тиждень, через місяць, через пів року.
Ілля комунікував з усіма щоби сповнити волю Божу- з простим народом, різного роду службовцями, та й самими царями.
Скільки порогів оббив у справах церкви та її розвитку на Тернопіллі, на Хмельниччині, митрополит, скільки висловив потреб, надій та сподівань. Скільки знайшов розуміння й поступок, хоч може хтось мав черстве серце і відмовляв.
Дуже велично виглядала Зарваниця у вирі будівництва, коли все обласне начальство на чолі з очільником області робили рознарядку. Але виглядало, що цим величним оркестром людей, ідей, технічних засобів диригував посеред них владика Василь.
Не відомо достеменно, якого віку досяг пророк Ілля, коли був взятий на небо у вогняний колісниці. Виглядає, що мав ще багато сили, бо перед своїх вогняним сходженням на небо каже Єлисею: Господь посилає мене в Бетел, далі в Єрихон, врешті зійшов до Йордану, де й був вознесений на вогняній колісниці.
Можливо він і не був готовий залишити свою місію і хотів би ще багато зробити корисного. Але в Бога є свої плани, він вже приготував Ілії наступника -пророка Єлисея. Світлої пам’яті Блаженніший Любомир мабуть збагнув той Божий план, коли захотів, щоби теплою рукою передати наступникові провід Церкви.
Ілля був взятий на небо, після себе помазав Єлисея, якому Господь дав подвійну силу Іллі.
У світі було багато визначних і талановитих людей, які творили, будували структури, держави. Але після їхньої смерті усе занепадало. Вони будували на власній персоні, на своїх амбіціях та інтересах.
Митрополит в центрі духовного життя завжди ставить любов до Бога і України, гуртує довкола себе чудову команду, яка реалізує його ідеї, доповнює й урізноманітнює для добра церкви не лише локальної, але світового масштабу. Ми бачимо як в Зарваниці провадяться міжнародні прощі, її відвідують кардинали, ректори паломницьких центрів світу, перед іконою молився святий папа Іван Павло ІІ, слава про неї поширена у всьому світі.
Палаю горливістю до Бога- мабуть це найбільший приклад який нам дає ювілят.
В підпільних часах ми мали гарний звичай- з нагоди памʼятних дат дарувати образок, на якому записано скільки Літургій, вервиць, молитов жертвуєш за того, кого хочеш пошанувати.
Ми дякуємо за ваше служіння, за вашу молитву, натхнення, мудрі поради, допомогу потребуючим, українському війську, священникам, парафіям не лише вашої митрополії, але теж і Волині, та інших єпархій та екзархатів.
Нехай Всещедрий Господь дарує вам ще багато років життя і вдячності й пошани від своїх вихованців та всього українського народу.
