У Малій Базиліці Зарваницької Матері Божої молитовно відсвяткували сімдесятип’ятилітній ювілей митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія Семенюка.
3 серпня у Тернопільсько-Зборівській архиєпархії духовенство і миряни молитовно вшанували сімдесятип’ятилітній ювілей владики Василія, архиєпископа і митрополита Тернпільсько-Зборівського. З нагоди урочин у Малій Базиліці Зарваницької Матері Божої відбулася Архиєрейська Божественна Літургія. З ювіляром співслужили єпископ Чиказький Венедикт Алексійчук, єпископ Кам’янець-Подільський Іван Кулик, екзарх Луцький Йосафат Говера, єпископи-помічники Тернопільсько-Зборівської архиєпархії Теодор Мартинюк, Володимир Фірман та численне духовенство архипархії. До спільної молитви долучилися представники влади, громадські діячі, велелюдна громада вірних та паломники.
З нагоди урочистої події проповідь виголосив один із шістнадцяти підпільних вихованців владики Василія – екзарх Луцький Йосафат Говера, провівши паралелі між життям пророка Іллі (пам’ять якого до календарної реформи вшановували 2 серпня, саме того дня народився ювіляр) та життєвою дорогою, покликанням, посвятним служінням і сподвижницькою апостольською працею митрополита Василія. (Проповідь екзарха Луцького за посиланням).
На святкуванні зібралася велика духовна родина, передусім вірні підпільної УГКЦ, які вже майже пів століття відчувають душпастирську опіку преосвященного Василія. Згадуючи пережите, вони з ностальгією, тремтінням голосу і сльозами розповідали про перші кроки вже тоді відважного душпастиря, який не тільки опікувався вірними, служачи Літургії та уділяючи Таїнства, а своєю ревність і наполегливістю запалив у серці покликання не одного юнака. Так, дружина, одного з його вихованців священника Володимира Шафрана – Марія, розповіла, як тодішній отець Василь босоніж неодноразово йшов пішки до Зарваниці, аби утвердити у покликанні юнаків, котрі виявили бажання навчатися у підпільній семінарії. І хіба не можна вважати Божим дивом, що у час глибокого підпілля (кінець сімдесятих – початок вісімдесятих років минулого століття), коли нищився найменший прояв існування УГКЦ, з родин, над яким мали духовний провід духовні отці, визрівали численні покликання. До прикладу, з чотирьох синів у родині Говерів, троє стали священниками. Йосафат нині — екзарх Луцький, Андрій – протосинкел у справах мирян Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, а Василь — екзарх для греко-католиків Казахстану та Середньої Азії. Подібна ситуація і в родині двоюрідних між собою братів Шафранів — Репелів.
Певний символізм цього дня, що один з сучасних вихованців митрополита, випускник Тернопільської духовної семінарії ім. Патріарха Йосифа Сліпого, який здобував богословську освіту у Римі (Італія) – Петро Гарбуз, отримав з його рук священничі свячення і надалі працюватиме префектом у семінарії.
Зрештою, і в часи виходу з підпілля та перші роки після нього було не легше. Однак отець Василь з посвятою молився і трудився, аби возвести собори людських душ, а разом з тим і численні храми на Тернопільщині та Хмельниччині. Окремо слід сказати про величезну мрію і працю його помислів, молитов і рук, про справу життя — величний Марійський духовний центр у Зарваниці.
Тож у привітаннях заслужено лунала метафора будівничий, бо цеглинка за цеглинкою він справді багатьох утвердив у вірі і збудував чимало Божих храмів.
А нині, коли ворог на окупованих територіях, діє тими ж методами, що й совєтський режим, потрібно цінувати і примножувати ці титанічні надзусилля, аби віра наша не хиталася, щоб УГКЦ — спадкоємниця Володимирового хрещення – утверджувала в зраненому українському народові одвічні Христові істини.
Очевидно, невипадково Господь обирає і посилає своїх священників на велику, нелегку, іноді невдячну справу, аби вони, переборюючи труднощі, своєю ревністю і вірністю запалювали інших і приносили стократний плід своєї праці.
Саме про це йшлося і у вітальний грамоті Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, який особисто та від імені Синоду Єпископів УГКЦ привітав владику Василя Семенюка, архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського, з нагоди 75-річчя від дня народження.
«Із приємністю споглядаючи на Ваші прожиті роки, бачимо велику ревність для Божої слави та любов до Батьківщини і рідного народу. У важкі часи підпілля нашої Церкви й понині Ви, уповаючи на покров Пресвятої Богородиці, вірно служите людям, несучи їм вічне Слово життя, кормлячи їх небесною поживою — святими Тілом і Кров’ю нашого Господа Ісуса Христа — для поширення Царства Божого тут, на землі», — йдеться у вітальній грамоті.
За словами Глави Церкви, особиста молитва, старання задля спасіння людей, вірність покликанню, милосердя до ближнього представляють митрополита Василя як людину, котра може сказати за апостолом Павлом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). «Хай цей час, який Господь Вам ще призначить, буде мирним і благословенним».
Прохаючи в Бога і надалі провадити ювіляра, Блаженніший Святослав склав митрополитові Тернопільсько-Зборівському сердечну подяку та висловив визнання і похвалу.
«Прийміть наші сердечні вітання та побажання рясних Божих благословень, допомоги Святого Духа в усіх Ваших починаннях на славу Божу та для добра нашої Церкви — на многії і благії літа! Зичу Вам якомога швидше дочекатися доброї звістки про переможний мир над російським агресором», — побажав Глава УГКЦ.
На завершення урочин до присутніх звернувся «винуватець події» владика-ювіляр Василій. Дякуючи усім за зичливість, добрі побажання, він закликав безнастанно молитися за наше військо, та просити в Бога перемоги і справедливого миру.
Роздумуючи над подією, учасницею якої мені випало бути, усвідомлюю, що особливо нині, у часі війни, такі події це не лише про якісь особливі заслуги певної особи, а своєрідна маніфестація віри, нездоланності Христової Церкви, яка, завдяки своїм добрим робітникам Христового виноградника, житиме і сповнюватиме християнський люд України надією на Боже Провидіння, яке веде нас до перемоги і щасливого майбутнього на даній нам Господом благословенній землі.
Надія Шподарунок
