23 червня 2025 року в Марійському духовному центрі «Зарваниця» відбулася заупокійна Божественна Літургія за блаженної пам’яті єпископом Михаїлом Сабригою. У молитовному спомині взяли участь чотири владики УГКЦ, понад 100 священників і вірні. У малій базиліці Матері Божої Зарваницької духовенство дякувало Богові за дар життя і жертовного служіння цього видатного пастиря переслідуваної Церкви.
Богослужіння очолив архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Теодор Мартинюк у співслужінні з митрополитом-емеритом Василієм Семенюком, екзархом Луцьким Йосафатом Говерою та єпископом-помічником Володимиром Фірманом.
У духовному слові владика Йосафат Говера пригадав життєвий шлях і душпастирський подвиг покійного єпископа. Особливо він підкреслив його покликання служити Христові в умовах глибокого переслідування Церкви у XX столітті: “Ісус бачить юрби народу втомлені й прибиті, немов вівці, що пастуха не мають… У 20-му столітті наша Церква пережила час, коли люд християнський опинився без пастирів. Але Господь не покинув своїх овець. Він шукав нових пастирів. Серед них – владика Михаїл Сабрига“.
Народжений у часи війни, Михаїл Сабрига зростав у складних умовах, втративши батька, якого вивезли на примусові роботи до Німеччини. З дитинства полюбив книжки, особливо твори Тараса Шевченка, які допомогли йому відкривати світ глибших духовних реалій. Бачив, як родина переховувала Біблію, як палили релігійні книжки через страх перед репресіями.
Його шлях до священства був сповнений викликів. Він змушений був працювати на заводах і будовах, мріяв стати художником. Але провидіння привело його до знайомства з підпільним духовенством, а згодом – до вступу в монастир та прийняття свячень з рук патріарха Йосипа Сліпого через владику Стернюка.
Особливо запам’яталося його протистояння органам КДБ. Владика відмовився співпрацювати з ними, незважаючи на погрози вивезення, арешту чи навіть смерті: “Це ваша робота – вбивати. А наша – служити Богові“, – відповідав він.
Його священиче і єпископське служіння було пов’язане з великими небезпеками. Він став одним із трьох єпископів, яких владика Стернюк висвятив наприкінці підпілля, аби забезпечити безперервність служіння. За роки переслідувань владика Михаїл висвятив 8 священників, ризикуючи життям.
Владика завжди підкреслював важливість проповіді, краси Літургії, духовного розважання. Його проповіді, часто тривалі, були наповнені глибокими знаннями, порівняннями та любов’ю до української духовної і національної спадщини. Він був митцем – не лише пензля, а передусім душі, що торкалася Бога.
У завершальному слові владика Йосафат нагадав заповіт владики Михаїла, виплеканий у роки випробувань: “Щоб витривати у доброму й зберегти віру серед потрясінь, треба бути вірним у найменших речах. Щоб не піддатися засліпленню різних течій, завжди перебувай у стані Божої благодаті і будь покірним“.
Після Літургії архиєреї відслужили заупокійну Панахиду в крипті дзвіниці Зарваницького комплексу, де спочиває тіло владики Михаїла Сабриги. Багато хто з духовенства і мирян особисто ділився спогадами, свідчив про його вплив і дякував Богові за те, що такий пастир жив і служив серед українського народу.
пресслужба архиєпархії
