17 листопада у Марійському духовному центрі “Зарваниця” відбулася лекція історика, журналіста та релігієзнавця Володимира Мороза, присвячена історії Галицької митрополії XIV століття, її відносинам із Константинополем і Римом, а також політичним обставинам боротьби за збереження власної церковної ієрархії.
Володимир Мороз – дослідник історії Церкви, науковий співробітник Інституту історії Церкви УКУ, викладач ТВДС, лауреат премії імені Михайла Лучкая.
Під час лекції на курсах постійної формації духовенства УГКЦ історик розглянув передумови становлення Галицької митрополії та дипломатичну політику правителів Руського королівства. Особливу увагу він приділив діяльності короля Юрія, який підтримував відносини з Римським Апостольським престолом, водночас намагаючись зберегти церковні зв’язки з Константинополем. На думку дослідника, така політика була спрямована на захист власної церковної традиції та недопущення зовнішнього контролю над місцевою ієрархією.
“Є папа, є Константинополь і є король Юрій. Константинополь не хоче, щоб ми спілкувалися з папою. Ми не знаємо таких заборон, щоб Рим не хотів, аби ми з Константинополем спілкувалися. Тобто це не дзеркальна ситуація. Юрій після того, що робить Константинополь, взаємодіє з Римом, тримаючи візантійців у політичній напрузі, щоб не втратити Русь. Царгород діє на випередження і дарує нам митрополію, щоб згодом її забрати”, – зазначив історик.
Окремою темою стала історична географія Галицької митрополії. Лектор наголосив, що її територія була значно ширшою за сучасне розуміння Галичини. До історичної Галицької землі належали частини сучасного Поділля та Буковини, а церковна юрисдикція поширювалася також на інші території Центрально-Східної Європи.

Однією з ключових тез виступу стало твердження про те, що Галицька митрополія не була формально скасована відповідним канонічним актом, а її самостійне функціонування було фактично обмежене внаслідок церковно-політичних рішень Константинополя.
“Візантія не скасувала Галицьку митрополію канонічно, але заморозила фактично її, бо Петро керував двома митрополіями. Ми не маємо жодного документа про те, що нашу митрополію скасували, хоча росіяни про це люблять писати. Нікуди вона не зникала і нікуди вона не утворилася. Ми постійно боремося за відновлення її статусу. Ми зберігаємо свою ідентичність, яка поєднує Схід і Захід. Але це не означає, що ми беремо дві речі і поєднуємо. Воно в нас є”, – наголосив Володимир Мороз.
Історик також проаналізував відмінності між церковною політикою Руського королівства та північно-східних князівств, зокрема Москви. Якщо Галич прагнув розвивати власну ієрархію та підтримувати контакти із християнським Заходом, то Москва, за оцінкою лектора, використовувала відносини з Константинополем для зміцнення свого політичного й церковного впливу.
Значну увагу дослідник приділив фінансовим і політичним чинникам, які впливали на рішення візантійської влади. Зокрема, він представив свою інтерпретацію обставин, за яких підтримка Московського князівства могла позначитися на становищі Галицької митрополії. На переконання історика, за офіційними аргументами про відновлення канонічного порядку нерідко стояли геополітичні інтереси та боротьба за церковний вплив.
“Ліквідацію нашої митрополії нам подавали як акт віри, направлення канонів. Казали: відновлення правильного стану, дотримання божественних священних канонів, піклування про об’єднання Русі. Насправді – ліквідація конкурента. Москві надано еклезіальну монополію. Церковне підпорядкування було куплене за гроші, затверджене в інтересах експансіонізму Москви”, – підкреслив лектор.
Підсумовуючи історичний аналіз, Володимир Мороз наголосив на самобутності Києво-Галицької церковної традиції, яка формувалася у постійному контакті зі східним і західним християнством. На його думку, ця відкритість не була наслідком пізнішого поєднання різних традицій, а становила органічну особливість церковного життя Русі.
Історичну тяглість цієї традиції дослідник пов’язав із сучасним титулом Глави Української Греко-Католицької Церкви – Верховного Архиєпископа Києво-Галицького. На думку лектора, він засвідчує збереження церковної спадщини, яка, попри складні політичні обставини, продовжувала існувати протягом століть.
Розширені відомості у статті автора у журналі “Патріархат” за посиланням.
пресслужба архиєпархії




