«Яка дорога, о Боже, твоя ласка: людські сини під захист крил твоїх прибігають!» (Пс. 36 [35], 8).
Як віруючі, ми шукаємо захисту під покровом «крил» Господа Бога, тому що ми дійсно є носіями божественної благодаті, але є ними, немов глиняний посуд (пор. 2 Кор. 4, 7). У деяких обставинах наш людський стан стає ще вразливішим з причини важких історичних ситуацій, якими позначене життя Божого люду, спільноти, яку Господь наш Ісус Христос здобув Своєю Кров’ю.
Українська Греко-Католицька Церква в ці дні спогадує сумні події березня 1946 року. Сімдесят років тому ідеологічний та політичний контекст, як також ідеї, ворожі самому ж таки існуванню вашої Церкви, призвели до організації псевдособору у Львові, спричинившись до десятиліть страждань пастирів та вірних.
Спогадуючи про ці події, з глибокою вдячністю схиляємо голову перед тими, які ціною випробувань, а навіть і мучеництва, протягом цього періоду засвідчили віру, живучи нею з посвятою своїй Церкві та непохитною єдністю з Наступником святого Петра. Одночасно, очима, просвітленими тією самою вірою, споглядаємо на Господа Ісуса Христа, покладаючи на Нього, а не на людську справедливість, кожну нашу надію. Саме Він є істинним джерелом нашої віри у теперішнє й майбутнє, адже ми впевнені у тому, що ми покликані звіщати Євангеліє також і серед будь-яких страждань та труднощів.
«Та й хто вам заподіє лихо, коли ви стали ревнителями добра? Бо коли і страждаєте за справедливість – ви щасливі! (…) Господа Христа святіть у ваших серцях, завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає звіт про вашу надію, однак, із скромністю та пошаною» (1 Пт. 3, 13-15).
Повторюючи ці слова за святим Апостолом Петром, висловлюю свою глибоку вдячність за вашу вірність та заохочую вас ставати невтомними свідками цієї надії, яка просвітлює наше життя та життя всіх братів і сестер навколо нас. Ще раз висловлюю свою солідарність з пастирями та вірними, в усьому тому, що вони чинять у цей складний час, позначений випробуваннями війни, аби полегшити страждання населення та шукати шляхи миру для дорогої української землі.
Наша відвага і наша радість – у Господі. Саме Його прошу, через заступництво Пречистої Діви Марії та мучеників вашої Церкви, щоби Боже утішення осяяло обличчя ваших громад в Україні та в інших частинах світу. Одночасно, від щирого серця уділяю Вам, єпископам, священикам, монашеству та вірним Української Греко-Католицької Церкви особливе Апостольське благословення, як знак моєї постійної любові й пам’яті про вас.
Дано у Ватикані, 5 березня 2016 року
Блаженніший Святослав доручає усім душпастирям УГКЦ
у неділю, 13 березня 2016 року,
прочитати це послання після кожної Божественної Літургії
