Очевидно, ті, хто обізнаний з історією Вселенської Церкви, знають, що в Італії, на околицях Риму, є відомий у всьому світі монастир «Гроттаферрата». Проте, мабуть, не кожному відомо, що саме до цієї тихої, віддаленої від міського гамору і суєтливих людей обителі, одного пізнього вечора 1963 року прибув звільнений з більшовицьких казематів незвичайний в’язень-мученик та ісповідник Христової Церкви Патріарх Йосиф Сліпий. Саме цей монастир був першою духовною пристанню, в якій після тривалих і жахливих мук та поневірянь знайшов свій тимчасовий пристанівок наш, тепер уже всесвітньо відомий, земляк.
Цю розмову з архимандритом Гроттаферратського монастиря я провів уже давно, під час одного поважного форуму в Зарваниці. Сьогодні, коли з приводу 120-ліття від дня народження Патріарха цей рік приурочено його пам’яті, пропоную фрагменти розповіді про нього.
– На початку нашої розмови про незабутні хвилини вашої зустрічі з Патріархом Йосифом Сліпим, прошу, високопреподобний отче, розповісти про себе і монастир.
– За національністю я італо-албанець з Калябрії. Мої батьки дотримувалися східного обряду, любов до якого прищепили й мені. У цьому монастирі я вже 50 років, сорок з них священиком. Захистив ліценціатську працю з практичної теології. Під час мого тривалого служіння у Гроттаферраті був послушником, економом, магістром. Одним словом, пройшов усі монастирські «сходинки».
У 2004 році виповнилося тисячу років з часу заснування нашого монастиря святим Нілом. Обитель знаходиться на околиці Риму і повністю зберігає східну традицію.
– Скажіть, будь ласка, як відбулася ваша зустріч з владикою Йосифом?
– Того дня до мене і до брата Партенія підійшов тодішній ігумен монастиря о. Теодор Міллер і сказав: «Сьогодні ввечері до нас приїде видатна людина – довголітній в’язень сталінських концтаборів, Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Йосиф Сліпий. Тож ми готувалися до цієї зустрічі з особливим настроєм та хвилюванням. Усі хотіли побачити цю легендарну постать, почути від неї розповідь щодо пережитого.
Деталей зустрічі уже не пам’ятаю, але знаю, що всі, хто зустрічав Патріарха, були дуже збентежені. Коли він увійшов на подвір’я і привітався з нами, ми всі низько схилили голови перед цією, без перебільшення скажу, мужньою і святою людиною. Пригадую його дещо похилену постать, тонкі риси худого й виснаженого, але вольового обличчя… Глибокі, задумані й водночас проникливі очі – очі великого розумника й освіченого богослова.
– Що говорив Йосиф Сліпий?
– Він розповідав, що перед відправкою до Риму його певний час тримали у Москві, відживляли, оскільки виглядав дуже погано і був страшенно худим та виснаженим. Говорив Патріарх, що мало хто з його побратимів, які теж безвинно терпіли у сибірських казематах, вижив. Більшість з них, не витримавши жахливих мук і поневірянь, помирали, а їх останки поховали у сибірських мерзлотах.
– Що вам запам’яталося найбільше з розповіді Патріарха?
– Під час коротких зустрічей з ним усі зрозуміли, що перед нами справді видатна, героїчна і світла постать. Це – воістино свята людина. Ми з великим зацікавленням слухали розповіді владики про перенесені ним туртури і знущання більшовицького режиму. Дуже вразила розповідь про те, як Патріарх у таборі служив Святі Літургії. В’язнична тумбочка була для нього престолом, а власні окуляри чашею і дискосом: на одне вічко владика клав шматочок хліба, а на друге вливав трішки соку, видобутого із сухого винограду. Разом з тим, владика сповідав, причащав і навчав і співв’язнів.
Розповідають, що коли він проходив через подвір’я табору, а на лавці сиділи в’язні, серед яких були і правдиві злочинці, то всі вони, немов за наказом, ставали і низько схиляли перед ним голови.
– Нерідко можна почути, що Патріарх Йосиф був дуже суворою людиною…
Владика Сліпий був справді суворим, хоч, я б сказав, швидше вимогливим.
А загалом у цій видатній особистості були поєднані великий інтелект, вимогливість до себе, до оточуючих і, безперечно, висока духовність, тверда і непохитна віра в Бога, любов до своєї Церкви і рідного народу. Що ж до суворості кардинала Сліпого, то ще раз повторюю: вона аж ніяк не перекреслювала чи нівелювала його духовність. Навпаки, ці особливості характеру Патріарха відкривали нам ще одну іпостась цього велета мислі і духа: відповідальність за доручену справу, за зроблене чи сказане ним. Повірте, всі монахи Гроттаферрати були духовно сформовані Патріархом, а згадуваний брат Партеній уважав життя і діяльність цього ісповідника віри еталоном свого монашого подвигу. До речі, Партенію дуже подобалося, що владика Йосиф говорив рідною українською мовою.
– Чи відомо вам щось про будівництво собору Святої Софії у Римі, ініціатором і натхненником якого був Йосиф Сліпий?
– У цей непростий для владики час, він дуже багато працював, безпосередньо займався організацією і керівництвом цієї будови, творив і втілював у життя нові й цікаві ідеї. Усі, хто був поруч з ним, намагалися всіляко підтримувати, допомагати. До речі, «Софія» збудована у візантійському стилі, суто східному дусі. Кардинал Сліпий також інтенсивно працював у сфері науки, богослов’я, східної духовності. Це виражалося у написаних ним численних статтях, книгах і проповідях.
– Щиро дякую, високопреподобний отче, за розповідь про Йосифа Сліпого.
Довідка
Санта-Марія-де-Гротта-Фератта або Абатство святого Ніла – єдиний в Італії безперервно існуючий монастир візантійського обряду, заснований святим Нілом Россанським у 1004 році. Саме тоді цей святий разом з учнями покинув монастир Валленлучо (біля Гаети), щоби поселитися в Римі. По дорозі, в околицях Тускулума, переказом, Нілу Россанському і його учневі Вартоломею Молодшому в крипті з’явилася Богородиця і вказала на це місце для влаштування монастиря. Граф Григорій І Тускуланський після зустрічі зі святим подарував йому занедбану віллу під новий монастир. Через кілька місяців, 26 вересня 1004 року, Ніл Россанський помер і згідно з його волею був похований у звичайній могилі поблизу майбутнього храму.
