Уся Вселенська Церква переживає надзвичайний рік Божого Милосердя, проголошений Папою Франциском. Чимало людей скористалися з «особливих» привілеїв, наданих Церквою та збагатилися духовними дарами. Однак є чимало вірних, які не знають, як краще використати цей благодатний час. Саме тому напередодні Всеукраїнської прощі до Марійського духовного центру «Зарваниця» ми попросили боголюбивого владику Теодора Мартинюка, єпископа-помічника Тернопільсько-Зборівської архиєпархії дати відповідь на запитання, які часто цікавлять наших читачів.
– Чому цей рік називають надзвичайним, «Божого милосердя» і які духовні «плоди» сподівається отримати Церква?
– Опираючись на навчання Святого Письма і на традицію Церкви, Римський Архиєрей кожних 25 років проголошує Ювілейний Рік, який пов’язаний з можливістю отримувати Божу благодать, що уділяється вірним через священнослужителів у всій Вселенській Церкві. Ювілейний Рік називають також Святим Роком – Роком особливої Божої благодаті. У Ювілейному Році Папа Римський вибирає найважливішу для Церкви тему, тобто те, чого найбільше потребує Божий народ від Господа, щоб у цьому Році це було можливо отримати. Церква, посідаючи скарби Божих дарів, у Ювілейному Році має можливість їх роздавати. Святіший Отець Франциск вибрав винятково і позапланово саме цей рік, бо вважав, що Божий народ потребує у цей час найбільше пізнати і збагнути, що таке Боже милосердя. Тому такий винятковий, тобто позачерговий, Святий Рік є названий надзвичайним Ювілеєм. Боже милосердя виражає суть нашого Бога – він діє і все творить з милосердя, милосердно і в милосерді. Воно виражає Божу природу і саме у цьому році Церква очікує, що через милосердя люди можуть ще більше наблизитися до Бога і Його краще пізнати для того, аби і між людьми відносини ставали більш людяними, тобто будувалися також на принципах милосердя.
– Що таке «повний відпуст» і як його отримати?
– Повний відпуст надає людині можливість почерпнути зі скарбниці Божого милосердя особливу ласку – зцілення від наслідків гріха. Вчиняючи смертельний гріх, людина перериває зв’язок з Богом, накликає на себе вічну кару. Гріх завдає людині рани, які потребують лікування. Через Таїнство Покаяння люди отримують прощення гріхів і відпущення вічної кари. Милосердний Бог повертає грішникові втрачене синівство. Однак наслідки гріха, який людина вчинила, залишаються. Адже гріх, як певна отрута, розповсюдився як у самій людині, так і поза нею, наніс їй шкоду. Отже, якщо людина покаялася, то гріх є прощений, а наслідки потребують зцілення. Більше того, прощення у Сповіді не означає, що людина не повинна понести відповідальності за вчинене зло. Вічна кара є прощена, але треба тут, на землі, так би мовити, спокутувати гріх, зцілитись від його руйнівних наслідків.
Участь у повному відпусті означає, що людина тут на землі отримує повне очищення, аби після смерті могла оглядати Господа. Якщо ж вона не отримає на землі повного очищення, то воно буде здійснюватися після смерті. Отже, таким духовним ліком є повний відпуст. У Христовій Церкві встановлено, що повний відпуст може служити для духовного добра не тільки живих. Християни можуть практикувати повний відпуст у намірі своїх померлих, які вже не можуть самостійно це зробити, бо відійшли до вічності.
– Якими є умови повного відпусту?
– Повний відпуст передбачає участь у Таїнстві Покаяння та прийняття Пресвятої Євхаристії, окрім того, виконання певних умов, приписаних Церквою, а саме:
– здійснення паломництва до місця, де є відкриті Святі Двері. У Тернопільсько-Зборівській архиєпархії їх є два: собор Зарваницької Божої Матері у Зарваниці та катедральний собор Непорочного Зачаття у Тернополі;
– молитва в наміренні Святішого Отця;
– добрий вчинок, тобто здійснення діла милосердя.
– Однією з умов відпусту є паломництво до ювілейного храму та прохід через Святі Двері, що вони означають і як цей акт потрібно вчиняти?
– Кожна людина, що прагне отримати від Господа прощення, котра бажає виправити те зло, яке вчинила своїми гріхами та направити всі наслідки своїх гріхів, повинна докласти зусилля і старання, які б виражали її віру не на словах, а на ділі. Одним із практичних духовних засобів є саме паломництво. У Ювілейному Році символом того руху людини до Бога є переступлення порогу ювілейного храму. Іншими словами, перехід через Святі Двері. Звичайно особи, які не мають такої можливості, чи, наприклад, хворі, або особи, які не можуть вийти з дому, можуть рівно ж сповнити цю умову, духовно беручи участь у такому паломництві, наприклад, єднаючись молитовно із вірними, які здійснюють таке паломництво.
– Як, на вашу думку, правильно виконати важливу умову відпусту ювілейного року – вчинити діло милосердя щодо ближнього?
– Кожен із нас має часто нагоди і можливості зробити щось добре для свого ближнього. І необов’язково це мусить бути матеріальна допомога. Навіть добра порада загубленій людині, щира посмішка, яка допоможе засмученому, можуть бути тими ділами милосердя, якими ми ділимося з нашими ближніми. Діла милосердя можуть відноситися як до душі, так і до тіла.
– Над чим передусім має застановитися християнин, вирушаючи на прощу?
– Проща – це рух до Бога. Через гріх ми від Нього віддаляємося, через наше навернення, через участь у Святих Таїнствах, через глибоке духовне життя повертаємося до Нього. Тому проща – це не змагання із собою, мовляв, скільки кілометрів я пройду. Це духовний подвиг пошуку Господа, від якого я віддалився.
– Щороку до Зарваниці прибувають десятки тисяч паломників. Серед такої кількості людей іноді важко зосередитися, налаштуватись на молитовний і покаяльний стан, а ще виникають різні незручності, то як мають поводити себе вірні, аби справді скористати з усіх дарів прощі?
– Проща – це також випробування. У прощі важливо почуватися не окремою одиницею, а частиною великої родини, яка спільно рухається до Бога. У прощі всі є сестрами і братами. Почувати себе, як відповідальних співбрата чи співсестри, вимагає служіння одне одному, взаємодопомоги, які забезпечують на прощі братню атмосферу миру і злагоди. Отже, не стільки треба шукати відокремлення для спокою і тиші, скільки намагатися власним прикладом послужити іншим.
– Очевидно, аби отримати якомога більше духовних скарбів, потрібно перебувати у стані Божої ласки, а її ми отримуємо через добру Сповідь, які поради щодо цієї Святої Тайни ви б дали вірним?
– Передусім до сповіді треба готуватися, роздумуючи і глибоко аналізуючи своє життя, своє ставлення до Бога та ближніх. У Таїнстві Покаяння сповідаємося не священику, а самому Господові, який бажає, щоби ми зцілилися від усього зла, яке приносить нам гріх. Йдучи до сповіді, завжди треба мати на увазі, що ми приступаємо до милосердного Отця, який нас довго чекає і щиро бажає прийняти нас, як своїх дітей.
– Прокоментуйте, будь ласка, тезу із булли Папи Франциска «Обличчя милосердя»: «Милосердя – основоположний закон, що живе у серці кожної людини»…
– Христос дає кожній людині важливе завдання бути милосердним на міру милосердя Отця! Отже, це щось дуже важливе і величне, таке, що відноситься до нашого спасіння. Практикувати милосердя – означає бути разом із Господом, йому служити, ним жити. Тож якщо людина не практикує діл милосердя – вона далека від Бога.
– На відкритті ІІ Вселенського собору Папа святий Іван ХХІІІ сказав не всім зрозумілу фразу: «Сьогодні Наречена Христа воліє краще послуговуватися ліками милосердя, аніж суворістю…» Чи це не означає, що Католицька Церква дещо ліберально підходить до своїх вірних? Чи не сприймуть деякі люди цю думку як відхід від другої Правди віри «Бог є справедливий суддя, що за добро нагороджує, а за зло карає»?
– Милосердя, як вже було сказано, не ліквідовує відповідальності за свої особисті вчинки. Навпаки, милосердя без відповідальності і справедливості не є милосердям, а буде толеруванням зла. Ліки, які називаються милосердяМ, мають на меті лікування хворого, а не засуджувати його. Хворий грішник більше потребує лікування, ніж засудження. Він повинен понести справедливу кару, однак потребує таких ліків, які б його повністю зцілили. Такими ліками властиво є діла милосердя щодо тіла і душі.
– Ще один, на перший погляд, проблемний момент стосується теми милосердя і жертви. Про це написано у Святому Євангелії від Матея: «Я милосердя хочу, а не жертви» (Мт.9,13). Чи не обезцінюється тут роль жертви?
– Аби здійснювати діла милосердя, щоби бути милосердним, треба багато жертви! Без особистої посвяти, без духовного зусилля і старання не можна осягнути плодів милосердя. Тому милосердя і жертва тісно пов’язані між собою.
– Як розуміти слова Святішого Отця Франциска про те, що «милосердя має цінність, яка перевищує межі Церкви». Що воно «дозволяє нам увійти у стосунки з юдаїзмом та ісламом»?
– Так як кожна людина, незалежно від віросповідання і раси, носить у собі образ і подобу милосердного Бога, так само вона посідає у собі милосердя. Таким чином, милосердя виходить за рамки приналежності до тієї чи іншої конфесії, а тому через нього і в ньому є можливий діалог і стосунки з носіями інших релігій.
