Владика Теодор (Мартинюк): “Сповідь – могутній засіб Божої благодаті”.

Великий піст для християн насправді «час сприятливий». Якщо відчуваємо, що втрачаємо життєві орієнтири, зайшли у безвихідь, якщо життя покотилося під укіс, то ніщо, окрім Тайни Покаяння, нам не допо­може. Святі Отці називають сповідь другим хрещенням – хрещенням сльозами. Як і в хрещенні, нам дається дар прощення гріхів, тож цей дар потрібно цінувати. Адже «покаяння» в перекладі з грецької буквально означає «зміна розуму», «зміна думок». Це своєрідний «рубікон» – рішучий вчинок, «точка неповернення».

Тільки по-справжньому, з чистою совістю переживши це Таїнство, можемо розпочати нове життя – те, що називається «з чистого листка».

Але прийти на сповідь наважують­ся далеко не всі. Непросто, подолавши власні страхи і помисли, повести розмову зі священиком про найпо­таємніше.

У чому ж полягає глибинний зміст покаяння? Як правильно підготуватися до сповіді?

Про це і багато іншого у нашій розмові з Владикою Теодором (Мартиню­ком), Єпископом-помічником Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ.

 СПРАВЖНЄ ПОКАЯННЯ

– Тайна Покаяння для одних є «терапією», а іноді важкою операцією для зцілення душі, інші ж заперечують її. Мовляв, у Святому Письмі немає прямого посилання про встановлення цієї Тайни, і про те, що каятися треба перед священиком…

– Тексти Старого Завіту повчають, що Господь Бог є милосердним. Якщо людина кається за свої провини, Він їх прощатиме. Найбільшим виразом Божого милосердя до нас, людей, був прихід, страждання, розп’яття і воскресіння Сина Божого. Одним із дарів воскреслого Христа було прощення, яке він доручив звершувати своїй Церкві від Його імені. Після воскресіння наш Спаситель звернувся до апостолів з особливим дорученням: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів. 20, 22-23). У цьому, вста­новленому Христом Таїнстві Покаяння, чи, як ми кажемо, сповіді, відбувається зустріч людини з прощаючим воскреслим Сином Божим. Остаточно людина не сповідається священикові, а Христові, якого священик представляє, носячи в собі Христове священство, яке він отримав від єпископа під час священичих свячень. Властивим звершувачем Таїнства Покаяння є сам Христос.

– Яку Церкві відбувалася еволюція сповіді?

– У древній Церкві з окремих, дуже важ­ких гріхів було прилюдне покаяння, тобто людина, яка вчинила такий гріх, повинна була його визнати перед своєю церковною спільнотою. Єпископ призначав такому каянникові відповідну покуту, яка була тривалою і полягала в тому, що, окрім покаянних практик, не міг брати участі у Богослужіннях та приймати Пресвяту Євхаристію. Він навіть не міг увійти до храму, а мав стояти перед ним і просити прощення і молитву за нього у тих вірних, які заходили до храму. Згодом цій людині дозволялося стояти у притворі і там молитися під час Богослужінь. Після певного часу вона могла увійти до храму вірних і згодом, коли закінчувався час покути, вона приступала до Причастя. Саме єпископи були відповідальні за звер­шення прилюдного покаяння. Однак деякі вірні приходили на покаяння до ченців. З часом прилюдне покаяння і так звана монаша сповідь перетворилися в сучасне Та­їнство Покаяння, інтегральною частиною якого є індивідуальна сповідь, котру звер­шують священики, як у чернечому стані, так і священики, що не є монахами.

 БЕЗГРІШНИХ ЛЮДЕЙ НЕМАЄ

– Багато хто думає так: «Я живу звичайним життям, нічого поганого не роблю, навіщо мені сповідь»?

– Ціллю Таїнства Покаяння є плекання християнського життя і приготування до прийняття Пресвятої Євхаристії. У Таїнстві Покаяння ми отримуємо прощення всіх на­ших гріхів, примирюємося з Богом, від якого ми відступили через гріх, та примирюємося з Церквою, яку ранимо своїми провинами. Таким чином сповідь є могутнім засобом, який допомагає нам духовно зростати і наповнюватися Божою благодаттю. Навіть якщо людині здається, що вона нічого пога­ного не робить, то це не означає, що так насправді є. Власне сповідь допомагає відкри­ти правду про себе. Кожен, хто приступає до Таїнства Покаяння, отримує благодать пі­знання себе у Божій правді. Окрім того, сповідь допомагає боротися із пристрастями та гріхами. Вона приготовляє до прийняття Христа у Святому Причасті.

– Наскільки часто треба сповідатися?

– Згідно із церковними законами, лю­дина, яка перебуває у стані важкого грі­ха, повинна якнайшвидше приступити до сповіді. Натомість щодо повсякденних чи легких гріхів, то кожен вірний повинен їх визнавати на сповіді, адже вони також є перешкодою у провадженні християнського життя. Будь-який гріх є злом, яке поневолює людину, забирає від неї мир, впроваджує її у фальшивий образ себе. Кожен гріх руйнує людину, завдає їй рани. Тому періодична сповідь є найкращим засобом не тільки духовної боротьби, але й духовного зцілення і зростання. Як християнин може боротися зі злом, якщо він не отримує Божої благода­ті прощення? Тож треба часто користати із сповіді. У нашій київській церковній тради­ції існувало правило, згідно з яким християнин приступав до Таїнства Покаяння щонай­менше чотири рази у році, тобто протягом чотирьох постів.

 УМОВИ ДОБРОЇ СПОВІДІ

– Перша умова доброї сповіді «Іспит сумління», яке значення вона має для каянника?

– Перш, ніж приступити до Таїнства Покаяння, потрібно добре підготуватися, тобто зробити іспит сумління. Він не полягає в тому, щоб здійснити над собою допит чи засудити себе за свої гріхи. Не йдеться також у ньому, щоб тільки вишукувати у собі гріхи, тобто «копатися у собі». Іспит сумління – це уважний аналіз того, що говорить мені моє сумління, яке є голосом Божим у моїй душі. В іспиті сумління стаємо перед Богом у правді. Ми хочемо пізнати правду про себе, щоб у цій правді жити, хочемо пізнати свої гріхи, щоб просити у Бога за них прощен­ня. Отже, іспит сумління повинен завжди починатися із короткої молитви до Святого Духа, щоби він просвітив моє сумління для пізнання правди про мене. Таким чином, він не стане лише формальним пригадуванням своїх гріхів, але буде щирим і правдивим по­глядом на себе самого, на власне життя, на моє відношення до Бога і до ближніх. У іспиті сумління можемо користуватися переліком Божих і церковних заповідей, які спрямують нашу увагу на те, наскільки ми були вірні Богові і щирі перед ним. Добрий іспит сумління вкаже нам не тільки, яких гріхів ми допустилися, але й яких ран вони нам завдали. Він покаже, що ми потребуємо прощення, лікування і зцілення, яке приходить тільки від милосердного Господа у Таїнстві Покаяння.

– Трапляється, що в щирій сповіді перешкоджає людський страх, сором, через що приховують гріхи. Як це перебороти і чи така сповідь є дійсною?

– Кожного разу, коли приступаємо до сповіді, ми повинні пам’ятати, що Таїнство Покаяння охороняється сакраментальною печаттю, тобто особливою таємницею, до якої зобов’язаний священик. Та й сам вір­ний, котрий сповідався, не повинен нікому розповідати про гріхи, які визнав на сповіді.

Якщо каянник забув би якийсь гріх сказати на сповіді, сповідь є доброю і він отримає від Бога прощення всіх гріхів, лише при нагоді найближчої сповіді слід було би додати забутий на минулій сповіді гріх. Якщо ж хтось свідомо на сповіді затаїв якись гріх, така сповідь є недійсна, тобто на ній каянник не отримує прощення гріхів. Натомість він поповнив новий і важкий гріх, який називається святотатство. Такий каянник повинен негайно приступити до сповіді і посповідатися зі всіх гріхів, як тих, які затаїв, так і тих, які він був вже сказав на минулій сповіді, але у зв’язку із тим, що він був затаїв гріх, ціла сповідь була неважною. Сповіді не треба боятися адже вона є приємною зустріччю із милосердним і прощаючим Богом, який не хоче нас судити чи картати, навпаки він чекає на наше щире покаяння, щоб нам все простити.

– Часто люди мотивують небажання іти до сповіді, тим, що священик випи­тує інтимні подробиці. Чи має він право так чинити?

– Відповідно приготувавшись на іспиті сумління, людина приступає до сповіді і сама повинна визнати на ній передусім важкі чи смертельні гріхи, а потім легкі чи повсякденні. У визнанні смертельних гріхів слід вказати їх кількість, а також обставини, які б вияснили, наскільки людина свідомо й добровільно їх допустилася. Отже, якщо вір­ний так сповідається, то священик взагалі нічого не запитує. Натомість, якщо каянник не може пригадати своїх гріхів чи здійснює сповідь у неповний спосіб, священик повинен допомогти щиро і добре посповідатися.

Натомість каянник не зобов’язаний роз­повідати якісь непотрібні деталі про гріхи, але лише те, що належить до сповіді.

– Коли священик може відмовити у розрішенні гріхів?

– Складовими частинами чи умовами Таїнства Покаяння є іспит сумління, визнан­ня гріхів на сповіді, щирий жаль за гріхи з постановою поправи та виконання покути, яку накладає священик. Якщо всі ці умови виконуються, священик читає молитву розрішення, в якій сповіщається вірному Боже прощення гріхів. Якщо якогось із цих елементів забракне, Таїнство не є повним і може навіть бути неправосильним. Якщо каянник на сповіді не визнає всіх смертель­них гріхів, чи каже, що він не кається за них, тобто не має щирого жалю, що відступив своїми гріхами від Бога, чи відмовляється сповнити відповідну покуту, то священик не має права уділити йому розрішення.

ПРАВДИВЕ ОЧИЩЕННЯ

– Як зрозуміти, що людина пережи­ває очищувальний жаль?

– Гріх наносить страшну шкоду нашій особі та ближнім. Якщо ми справді глибо­ко оцінюємо, яким злом є кожний гріх, то це викликає у нас відразу до нього і жаль, що так поступали, що ми далися обманути дияволу, який нас спокусив. Отже, жаль за гріхи – це не стільки емоційне пережиття, як глибоке усвідомлення того, що я винен у тому, що так поступив, і що сам із цим злом не справлюся та потребую Божого милосер­дя і прощення.

– Після Сповіді людина очікує на відчуття полегшення. Якщо його не­має, чи означає це, що гріхи не були відпущені?

– Якщо вірний щиро сповідається, визнає перед Господом всі свої гріхи, сповнює всі умови Таїнства Покаяння, він, без сумніву, отримує Боже прощення, незалежно від почуття чи відчуття. Не слід очікувати від сповіді якогось надзвичайного полегшення чи інших позитивних відчуттів. Це другорядне. Результатом Таїнства Покаяння є визво­лення від гріхів дітей Божих і примирення з Церквою. Саме це переконання повинно викликати в людині радість і мир.

– Що робити особі, яка постійно хо­дить сповідатися з одних і тих самих гріхів?

– На жаль, хоч ми й кожного разу на спо­віді щиро постановляємо виправитися, трапляється, що ми знову падаємо і чинимо такі самі гріхи. Не слід знеохочуватися – зно­ву спішімо до милосердного Христа. Він нас чекає у сповіді, щоб уділити прощення і до­помогу далі не грішити. Нам треба прибігати до прощаючого Ісуса доти, доки повністю не звільнимося від тих гріхів, які повторюємо.

 – Іноді доводилося чути про сповідь «з усього життя», якою вона має бути?

– Перед особливими чи визна­чальними моментами життя хри­стиянин може здійснити сповідь з усього життя. Це не означає, що пе­ред тим у всіх його сповідях він не отримав прощення гріхів. Сповідь з усього життя є певним підсумком пройденого шляху для того, щоб розпочати новий відрізок чи його закінчувати. Такими важливими подіями життя, перед якими варто посповідатися з усього життя, є: вінчання, вступ до монастиря, дуже важка недуга, приготування до переходу у вічність тощо.

– Важливою умовою доброї сповіді є відшкодування вчиненого зла Богові та людям. Якщо йдеться про людей, то це ще якось зрозуміло, а як відшкодувати Богові?

– Боже прощення є дармове, Го­сподь його нам просто дарує, бо любить нас. Він не потребує відшко­дування. Натомість ми потребуємо лікування і зцілення, адже хоч гріхи прощаються, однак залишаються ті рани, які вони зробили. Тому покута, яку отримуємо на сповіді, якраз є тими спасительними ліками для наших ран. Її виконання є обов’язковим. У відношенні до ближніх, то, якщо хтось щось украв, то мусить повернути. Чи коли хтось гнівається на ближнього, то повинен примиритися, щоб отримати про­щення.

– Що маємо робити у перерві між сповідями, аби зростати духовно?

– Отримавши прощення гріхів, примирившись із Богом і Церквою, ми отримуємо у сповіді певний завдаток Божої благодаті, щоби зростати у чеснотах і боротися з пристрастями. Варто вибрати собі одну пристрасть, яка нам найбільше надокучає, і почати з нею боротися, викорінювати її, натомість на її місце культивувати відповідну чесноту. Це буде добрим завданням між нашими сповідями.

Розмовляла Надія ШПОДАРУНОК