Останнім часом у засобах масової інформації, зокрема у соціальних мережах, розгорнулася полеміка у зв’язку з реставраційними роботами будівлі колишнього монастиря домініканців у місті Тернополі. Дехто твердить, що запропонований план робіт нашкодить історичній споруді. Аби розставити усі крапки над «і», ми зустрілася з генеральним проєктувальником цього об’єкта, архітектором Юрієм Вербовецьким.
– Пане Юрію, у соціальних мережах можна почути думку, що будівництво мансардного поверху, якого раніше не було на цій пам’ятці, це вже не реставрація, а реконструкція. Так що все-таки передбачає цей проєкт: реставрацію чи реконструкцію?
– В Законі України “Про охорону культурної спадщини» передбачено термін «пристосування», який відрізняється специфікою від терміну «реконструкція». Тому назва проекту розпочинається зі слів «Реставрація та пристосування».
Пристосування – сукупність науково-дослідних, проєктних, вишукувальних і виробничих робіт щодо створення умов для сучасного використання об’єкта культурної спадщини без зміни притаманних йому властивостей, які є предметом охорони об’єкта культурної спадщини, у тому числі реставрація елементів, які становлять історико-культурну цінність.
Існуючий дах, виготовлений за радянських часів, не є притаманним для стилю бароко всього комплексу, і через те, що облаштований вже у післявоєнні роки, він не є предметом охорони і не має історико-культурної цінності. Отже, ми не змінюємо притаманні властивості пам’ятки – навпаки, в її автентичній частині до верху карнизу відновлюємо втрачені властивості, розкриваємо коридорне планування, каміни, первісний головний вхід, закладені віконні прорізи. Від таких змін пам’ятка повернеться до автентичного стану.
– Чи проєкт обговорювався на містобудівній раді Тернополя і чи була проведена експертиза?
– Проєкт розроблявся з 2019 року, пройшов усі обговорення на відповідних радах – на Архітектурно-містобудівній раді м. Тернополя та Консультативній раді органу охорони культурної спадщини Тернопільської облдержадміністрації.
До складу Архітектурно-містобудівної ради при Управлінні містобудування, архітектури та кадастру м. Тернополя входять провідні архітектори-практики. Діяльність цієї ради є не прихованою, а навпаки – публічною.
Консультативна рада з питань охорони культурної спадщини при Тернопільській ОДА є постійно діючим колегіальним дорадчим органом для погодженого вирішення питань щодо охорони культурної спадщини на території області. До складу Консультативної ради входять провідні вчені й висококваліфіковані фахівці-практики сфери охорони та реставрації пам’яток, а також суміжних галузей – реставратори, працівники науково-дослідних і проектних організацій, виробничники, представники державних органів охорони культурної спадщини вищого рівня, органів управління, громадських організацій. Основним завданням Консультативної ради є забезпечення професійного вирішення питань дослідження, охорони, реставрації, відтворення об’єктів культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених місць шляхом опрацювання висновків, рішень, рекомендацій і пропозицій для органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.
Окрім того, проєкт пройшов експертизи і погодження в центральному органі охорони культурної спадщини, тобто в Міністерстві культури та інформаційної політики України.
Ось повний перелік погоджувальних документів:
1. Протокол архітектурно-містобудівної ради при Управлінні містобудування, архітектури та кадастру м. Тернополя №4/21 від 13 травня .2021 р.
2. Протокол засідання Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при Управлінні культури обласної державної адміністрації №4 від 9 червня 2021 р.
3. Погодження науково-проектної документації Міністерством культури та інформаційної політики України №908/6.11.1 від 5 серпня .2021 р..
4. Лист щодо містобудівних умов та обмежень №10082 від 21 квітня .2022 р., виданий управлінням містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради.
5. Експертний звіт (позитивний) щодо розгляду проектної документації №20 -0404/01-21 від 15.05.2022 р., виданий філією ДП “Укрдержбудекспертиза” у Тернопільській області.
6. Дозвіл на роботи №11/35/192-23 від 26.04.2023 р., виданий Міністерством культури та інформаційної політики України.
7. Дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ013230503326, від 4 травня 2023 р., виданий Державною інспекцією архітектури та містобудування України.
Паралельно з цим проєктом у 2015-2016 роках наша майстерня розробляла документацію ремонтно-реставраційних робіт на катедральному соборі, котра передбачала проведення комплексної реставрації веж та купола зі збереженням несучого дерев’яного каркасу, відтворенням барокових люкарн і сигнатурки над куполом, зафіксованих на світлинах 1910-1939 рр. Ця документація теж пройшла всі необхідні експертизи, отримала погодження в Міністерстві культури та інформаційної політики. Тобто реставрація з пристосуванням будівлі колишнього монастиря є лише частиною набагато більшого обсягу робіт, метою яких є відновлення всього комплексу колишнього монастиря та костелу домініканців як цілісного об’єкта. Вся ця науково-проєктна документація та передбачені реставраційні роботи заплановані відповідно до чинних ДБН та норм законодавства.
– Яка необхідність та мета проведення таких робіт?
– У цьому випадку реставраційні, архітектурні та ремонтні роботи пов’язані з реабілітацією та пристосуванням пам’ятки до сучасних потреб. Заради надання фасаду презентабельного вигляду передбачаються заходи з ревалоризації деградованої пам’ятки – відтворення пілястр, баз, підвіконних карнизів, фронтону, віконної та дверної лиштви, вінчатого карнизу, влаштування мансардного поверху з люкарнами під покрівлею із заломом по аналогії з дахами барокових монастирів Галичини, Польщі, Чехії.
Примітка: ревалоризація – це комплекс заходів, спрямованих на підвищення архітектурно-художньої цінності окремих будівель і споруд, їх комплексів, ансамблів, історичних центрів міст; ревалоризація широко застосовується у реставраційній світовій практиці. Надання дахам та фасадам будівлі колишнього монастиря барокових рис передбачене у комплексі з перспективною реставрацією купола та веж катедрального собору. При цьому колористика фасадів монастиря відповідатиме фасадам собору. Ці рішення прийняті для того, щоб привести будівлю монастиря у відповідність з архітектурним образом собору, з яким вона утворює єдиний комплекс.
Які конкретно роботи передбачається здійснити?
Важливими інтер’єрними рішеннями є:
– зняття нашарувань радянського періоду (нехарактерна, неестетична низька покрівля, радянські вікна, тинькування);
– відновлення первісного планування приміщень (демонтаж перегородок, які поділяли зали зі склепіннями на комірки для потреб Державного архіву Тернопільської області; відновлення важливого обхідного коридору);
– відновлення закладених віконних, дверних прорізів;
– відновлення та реставрація склепінь;
– зміцнення несучих конструкцій;
– розкриття збережених камінів;
– розчищення та консервація існуючих лучкових перемичок замурованих прорізів у коридорах тощо.
Сподіваюся, така деталізація покращить розуміння суті проєкту поціновувачів історичної архітектури Тернополя та допоможе уникнути його неправильних трактувань.
– Ваша архітектурна майстерня є розробником науково-проєктної документації. Чи при розробці такого проєкту треба проводити архітектурні конкурси на загальнодержавному рівні?
– Наша майстерня спеціалізується на пам’ятках архітектури. Раніше ми вже працювали з такими об’єктами, як Збаразький, Свірзький, Тернопільський замки, палаци у Вишнівці та Коропці, церква Різдва Христового у Тернополі, костел у с. Наварія та інші. У 2015 р. ми були запрошені на розроблення документації реставрації та відтворення форми купола, сигнатурки і шпилів веж Архикатедрального собору, яку вони мали перед Другою світовою війною. Документація пройшла експертизу та отримала погодження Міністерства культури та інформаційної політики України. Цілком природньо, що після передачі споруд монастиря Тернопільсько-Зборівській архиєпархії замовники звернулися саме до нас.
У Законі України “Про архітектурну діяльність” (стаття 6) сказано. що «виключно на конкурсній основі здійснюється розроблення проєктів об’єктів архітектури, реалізація яких має суттєвий вплив на розвиток і формування забудови населених пунктів, а також об’єктів, які розміщуються в зоні охорони пам’яток історії та культури або можуть негативно впливати на території і об’єкти природно-заповідного фонду». При реставрації пам’яток архітектури, незалежно від їх статусу, розробника документації має повне право вибирати Замовник, у цьому випадку – архиєпархія УГКЦ, яка є власником пам’ятки.
Коли планується розроблення науково-проєктної документації безпосередньо пам’ятки національного значення, вибір розробника документації проводиться відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», де вимоги щодо проведення архітектурних конкурсів не передбачені.
– Як відбувався процес проєктування? Які його етапи та специфіка таких проектів реставрації?
– Науково-проєктна документація «Реставрація та пристосування приміщень колишнього монастиря домініканців 1749 р., пам’ятки архітектури національного значення (охоронний № 637/2) під релігійно-освітній центр з громадськими приміщеннями загального користування на вул. Гетьмана Сагайдачного, 14 у м. Тернополі» розроблялась протягом 2019-2021 років. Для точного опису буду використовувати фахову термінологію.
Склад проєкту, 4 основні етапи: ППР-1, КНД-2, Стадія «П»-3, Стадія «Р»-4.
Комплексні наукові дослідження пам’ятки проводились протягом 8 місяців – з квітня 2019 р. – до початку 2020 р., а саме:
– архітектурно-археологічні обміри;
– історико-архівні пошуки;
– геологічні та геодезичні вишукування;
– інженерні обстеження;
– історико-містобудівні дослідження;
– архітектурні дослідження.
Всі ці розділи сформовані в окремі книги, видані Замовнику в паперовому варіанті. У 2023 р., перед отриманням дозволу Міністерства культури та інформаційної політики, Державної інспекції архітектури та містобудування України, електронний варіант цієї документації був завантажений в Єдину державну електронну систему у сфері будівництва.
– Скільки часу тривало розроблення проєкту?
– Протягом 2020 р. розроблялись передпроєктні пропозиції реставрації з пристосуванням пам’ятки у кількох варіантах, котрі подавались на розгляд містобудівної ради при Управлінні містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради.
5 березня 2021 р., після врахування усіх пропозицій містобудівної ради, ми перезатвердили реставраційне завдання. Остаточна передпроєктна пропозиція була розглянута містобудівною радою 13 травня 2021 р., котра в цілому схвалила проєкт та рекомендувала до реалізації.
Далі було розроблено стадію «П» Проект та подано на розгляд консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при Управлінні культури обласної державної адміністрації. Після цього проєкт був погоджений Міністерством культури та інформаційної політики України, пройшов будівельну експертизу. Загалом весь процес тривав майже три роки.
– Довший час у приміщеннях монастиря розташовувався обласний архів. Тепер споруда у власності Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ. Чи відомі Вам наміри архиєпархії щодо використання їх після реставрації?
– Питання використання усіх приміщень не раз обговорювалося із «замовником», який мене інформував про два основні блоки функціонального використання:
1) відкритий для всіх громадський простір у більшій частині першого поверху. Для цього заплановано відновити головний вхід у будівлю з боку вул. Гетьмана Сагайдачного, у широкому коридорі мав би бути громадський простір з можливістю експонування скульптур, картин, інших творів сакрального мистецтва. Звідти можна буде потрапити у внутрішній дворик, де розташують літній громадський простір для конференцій, культурних, навчальних заходів. При цьому необхідно провести реставрацію склепінь, арок, колон, камінів тощо. У підвалі буде влаштовано музей на зразок того, що є під катедрою.
2) на другому і мансардному поверхах – приміщення єпархіальної канцелярії, конференц-зали релігійного призначення, а також приміщення для молодіжних організацій, єпархіальних медіа, приміщення для соціальних проектів, реставраційна майстерня творів мистецтв релігійного призначення.
– Пане Юрію, наскільки є обґрунтованим історико-містобудівне рішення щодо реставрації та пристосування приміщень колишнього монастиря домініканців?
– Щоби відповісти на це запитання зробимо короткий історичний екскурс. Будівля колишнього монастиря домініканців у Тернополі споруджувалася у 1749-1779 рр. одночасно з костелом (тепер – Архикатедральним собором) як єдиний та цілісний архітектурний комплекс у стилі пізнього бароко. Варто зазначити, що в епоху бароко у таких комплексах архітектурне оздоблення монастирських будівель за пишністю не поступалося фасадам храмів, до яких вони були прибудовані. Це добре простежується в низці барокових ансамблів як в Україні, так і за кордоном, зокрема в комплексі собору Святого Юра у Львові (1744-1762), монастирі Василіян у Бучачі (1751-1771), цистерціанському абатстві в Любйонжі (Польща, роки перебудови в стилі бароко 1672-1698), базиліці у Велеграді (Чехія, 1681-1769).
Як бачимо, для монастирських корпусів цих комплексів характерне пишне оздоблення фасадів, мансардні поверхи з великою кількістю люкарн, барокові дахи із заломами. Однак, з історичної іконографії видно, що фасади домініканського монастиря у Тернополі, на відміну від собору, не мали багатого архітектурного оздоблення. Чому так сталося? Бо виникли нові історичні умови, при яких саме у Тернополі ця традиція вже не могла бути реалізованою.
Відповідь криється у різкій зміні політичної ситуації, що трапилася 1772 року, а саме – Першому поділі Речі Посполитої, за яким Східна Галичина відійшла до складу монархії Ґабсбургів. Тогочасні австрійські правителі – Марія-Терезія, її син Йозеф ІІ – проводили політику освіченого абсолютизму в дусі епохи Просвітництва, за яким роль та права Церкви суттєво обмежувалися, а монастирські ордени, що не сприяють справі народної просвіти або допомоги хворим, скасовувалися. Таким чином, будівництво комплексу домініканського монастиря у Тернополі завершувалося за умов, коли Католицька Церква вже не мала таких сильних позицій, як при Речі Посполитій. Відомо, що нова австрійська влада в частині монастиря розмістила окружні урядові установи: поліцейську дільницю, окружну касу, школу і військовий склад. Усе це не могло не відобразитися і на зовнішньому вигляді монастиря, котрий не набув такого пишного вигляду, який, ймовірно, мав би мати, якби Тернопіль залишився у складі Речі Посполитої. І справді: наведені вище приклади барокових ансамблів були завершені до 1772 року, а домініканський монастир у Тернополі – вже після.
У зв’язку зі зміною влади змінилася містобудівна ситуація. Будівлю монастиря заховали всередину кварталу, закривши її південний фасад будівлею Державної гімназії ім. Вінцента Поля (1820-ті рр.) та одноповерхових магазинів за проєктом В. Шахтера (1910 р.) з високохудожнім архітектурним опорядженням, узгодженим із бароковою стилістикою костелу. Своїм якісним декором ці будівлі підтримували вишукану архітектуру Домініканського костелу та формували архітектурний образ північного фронту теперішньої вулиці Гетьмана Сагайдачного аж до руйнацій 1944 р. Будівлі ж монастиря була відведена другорядна роль. У зв’язку з цим ні фасади, ні дахи монастиря не мали архітектурної виразності та презентабельності. Після нищівного руйнування середмістя радянськими військами будівлі, котрі затуляли собою монастир з боку вулиці Гетьмана Сагайдачного, були втрачені, а саму вулицю було розширено облаштуванням пішохідної зони зі сквером.
– А на чому полягала відбудова у радянський період?
– Радянським генпланом відбудови Тернополя не було передбачено відтворення втраченого історичного середовища та збереження його презентабельності. Попри це, на будівлі собору, що теж зазнала суттєвих руйнувань, були проведені ремонтно-реставраційні роботи, втім, невисокої якості (реставратори не відтворили купол та вежі у їх довоєнному вигляді).
В будівлі монастиря було влаштовано обласний архів та здійснено її суттєве перепланування: влаштовано перегородки, закладено автентичні дверні прорізи. Окрім того, було змінено (понижено) висоту та форму даху тощо. Південний та східний фасади колишнього монастиря тепер стали візуально відкритими і мали б перейняти представницьку функцію фасадів знищених будівель гімназії та магазинів, котрі не були відновлені. Натомість фасади монастиря залишилися непоказними, спотвореними радянськими нашаруваннями – неавтентичними вікнами, закладеними дверними прорізами, зміненим дахом та опорядженням, характерним швидше для типових радянських господарських споруд. Через це будівля монастиря є деградованою, не справляє враження пам’ятки архітектури та досі різко дисонує з навколишнім історичним середовищем, передусім – Архикатедральним собором, разом з яким формує єдиний комплекс.
Таким чином, досі не вирішеними є дві містобудівні проблеми:
1) комплекс колишнього костелу та монастиря домініканців не є цілісним;
2) будівля колишнього монастиря дисонує в архітектурному образі вулиці Гетьмана Сагайдачного.
– Чи можете навести успішні приклади подібної реставрації з надбудовою, або аналоги таких рішень?
– При розробці даного проєкту враховувався світовий досвід та методики авторитетних науковців і реставраторів-практиків. Для розуміння застосованої у нашому проєкті методики наведемо цитату з доповіді шанованої архітекторки-реставраторки Ольги Пламеницької (1956-2022), відомої передусім проєктами реставрації Сутковецької оборонної церкви та Кам’янець-Подільської фортеці. Вона роз’яснює, що «…пам’ятка є цілісним утворенням, і трактувати реставрацію як збереження матеріальних залишків пам’ятки без внесення реставраційних доповнень і змін – значить обмежувати інтегральне значення об’єкта. Обґрунтування проєкту реставрації, не задокументоване фотографіями, гравюрами, чи описами, завжди залишиться відносним. І в цьому випадку критерієм припустимості відтворення втрачених елементів буде не абсолютна точність (з цим треба змиритися), а відносна, так звана «справжність образу». Це підтверджує низка блискучих післявоєнних реставрацій як в Україні, так і Європі, яких при безумовному дотриманні вимоги щодо збереження «автентичності» виключно на основі історичної іконографії ніколи би не відбулось».
Пам’ятки – це не мертві об’єкти. Їхнє призначення приносити користь сучасному і майбутнім поколінням. Це свого роду живі істоти, вони повинні жити, виконувати безпосереднє призначення – не тільки культурне та естетичне, а й функційне. Світова реставраційна спільнота не лише не засуджує, а й вітає реновацію, ревалоризацію деградованих пам’яток, їх пристосування до сучасних потреб при умові збереження або підкреслення їх стилістичних ознак. Саме такий підхід застосований при розробці нашою майстернею проєкту реставрації будівлі колишнього монастиря домініканців у Тернополі.
– Дякуємо за вичерпні відповіді.
розмовляла Надія Шподарунок, газета “Божий сіяч”
