У листопаді 2023 року минула сота річниця з дня народження, а у грудні – двадцята з дня смерті нашого земляка, невтомного душпастиря, який вклав вагому цеглинку у розбудову собору Зарваницької Матері Божої отця-митрата Романа Ганкевича (27.11.1923, Більче-Золоте – 11.12.2003, Гамільтон, Канада; похований у Зарваниці біля собору Зарваницької Божої Матері), сина о. Михайла Ганкевича, довоєнного пароха села Білявинці, що на Бучаччині.
Отець Роман Ганкевич народився 27 листопада 1923 року в с. Більче Золоте на Борщівщині в знаній священничій родині о. Михайла і Анни Левицьких.
Родина Ганкевичів була глибоко віруючою і чисельною. Сам прихід на світ одинадцятої дитинки, майбутнього священника Романа, став свідченням живої Христової віри. Сім’я о. Михайла і Анни була споріднена з багатьма священичими родами Поділля, такими, як Барвінські, Бриковичі, Шухевичі, Кісілевські. Це сприяло тому, що Роман вже з юних літ виховувався на ідеях християнської моралі і національного патріотизму.
Дитячі роки майбутнього душпастиря пов’язані із селом Звиняч, звідки він ходив до гімназії у Чорткові, Тернополі та Бучачі. Отець Ганкевич дуже гордився тим, що був учнем тільки українських шкіл.
Щирою радістю і вдячності Богові сповнилось серце батьків, коли почули бажання сина вступити до Львівської духовної семінарії Святого Духа. Воєнна хуртовина і клич про порятунок загибаючої матері-України спонукали початкуючого семінариста 1943 р. разом з молодшим братом Богданом стати на захист рідного народу. У 1944-му батьки з дітьми виїхали з України. У листопаді 1946 р., знеможений воєнними переживаннями, помер о. Михайло. У тому ж році Роман вступає до Української католицької семінарії в Гіршбергу, а після перенесення семінарії до Голландії, закінчує богословські студії в Бамберґу.
У 1950 році уся родина переїхала до Америки. Син Роман особливо піклувався і допомагав своїй матусі, яка мала хворе серце. У 1954-му Роман одружується з Ольгою Клапіщак, з якою прожив довгих п’ятдесят щасливих років.
Одержавши американське громадянство, вони заснували власне підприємство, яке добре розвивалось. Завжди активний у громадському житті, він стає членом Академічного товариства «Обнова», співає в хорі «Думка», та працює у благодійному товаристві «Броди-Лев», яке піклується могилами загиблих вояків визвольних змагань.
Однак, думка про свячення не покидала Романа. І, як тільки з’явилась можливість, він залишив підприємство і 2 грудня 1962 року архиєпископом Гавриїлом Букатко в соборі св. Володимира в Парижі був рукоположений на священника.
У 1963 р. о. Романа призначено парохом церкви Св. Володимира і Успення Пресвятої Богородиці в Едмонтоні.
З 1975-го призначений на парафію Св. Покрови та Вознесіння Господнього у Тандер Бей. Енергійний парох закінчив там відбудову зруйнованої церкви, встановив іконостас, привіз із Греції чудовий свічник–павук.
У 1986 р. преосвященний Ізидор Борецький підвищує о. Романа до сану митрофорного протоієрея.
Душпастир ніколи не поривав зв’язків із землею своїх предків. З благословення блаженної пам’яті владики Михаїла Сабриги і невтомного будівничого духовної святині, тоді ще отця-митрата, а нині архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія Семенюка, він став головою комітету зі збору коштів серед української діаспори на побудову собору Зарваницької Матері Божої. Пресвята Богородиця поблагословила цей почин і сьогодні У Марійському духовному центрі стоїть величавий золотобанний собор, до якого з’їжджаються паломники з усіх кінців світу.
У багатьох добрих починаннях отця успішною помічницею і молільницею була вже згадувана добродійка Ольга, його любляча дружина. Вони були також активними і щедрими жертводавцями на побудову, окрім Зарваницького духовного комплексу, ще й інших церков в Україні, зокрема в селі Білявинці біля Зарваниці, на теренах нині Кам’янець-Подільської єпархії УГКЦ, та в інших місцях розлогої України.
Священниче подружжя Романа і Ольги будувало не лише кам’яні храми, але й цікавилось також живою Церквою в Україні, тобто релігійно–моральним та богословсько–освітнім станом християн. Це проявлялось у щорічних відвідинах не тільки родини, але й усієї Батьківщини, зокрема УКУ, Києва, Зарваниці, духовних навчальних закладів, зокрема Тернопільської вищої духовної семінарії ім. Паріарха Йосифа Сліпого.
11 грудня 2003 року навічно закрилась книга життя отця-митрата Романа Ганкевича. Згідно із заповітом, його тлінні останки з Канади перевезено в Україну.
28 грудня 2003 р. Б. Зарваницька земля прийняла прах митрофорного протоієрея Романа. Тут, на святому місці Подільської землі, згідно з волею покійного отця Романа, на віки спочило його тіло. Нині тисячі паломників, що приходять на святе місце, молитовно творять пам’ять про невтомного душпастиря і патріота.
підготувала Надя Шподарунок