На цьогорічному засіданні Синоду Єпископів УГКЦ, який відбувся у м. Перемишлі (Польща), владика Теодор Мартинюк представив єпископам резюме попередніх напрацювань, яке буде надіслано у вересні Секретаріату Папського Синоду. Це резюме є відповіддю УГКЦ на заклик Папи усією Церквою йти синодальним шляхом.
17 жовтня 2021 року на заклик Святішого Отця Франциска у всій Католицькій Церкві розпочався особливий період приготування до чергового Синоду Єпископів. Ця зустріч має відбутися в Римі у жовтні 2023 року під гаслом: «Задля синодальної Церкви: сопричастя, участь і місія». Період підготовки у засобах соціальної комунікації та у колах Апостольської столиці окреслили як «синодальний шлях». Українська Греко-Католицька Церква як невід’ємна частина Вселенської Церкви також бере участь у цьому процесі. Відповідальним за це рішенням Синоду Єпископів УГКЦ було обрано владику Теодора Мартинюка, єпископа-помічника Тернопільсько-Зборівської архиєпархії.
— Ваше Преосвященство, розкажіть, будь ласка, що таке «синодальний шлях» та яка його мета у Вселенській Церкві?
— Святіший Отець закликав усю Церкву по цілому світі до спільної мандрівки, яка називається «синодальний шлях». Зміст цього шляху полягає у тому, що кожен вірний, священник чи єпископ, тобто, усі члени Церкви заохочуються до молитви, слухання Святого Духа та спільного ділення думками щодо того, яким вони бачать шлях Церкви у майбутнє, її подорож до Царства Небесного.
Методологія цього синодального шляху полягає у тому, щоби йти разом, слухаючи у молитві Святого духа, ділячись тим, що вважаємо на даний час потрібним для майбутнього Церкви. Цю методологію запропонував Секретаріат Папського Синоду. Вона полягає у тому, що кожна конференція єпископів у Латинський Церкві, кожен Синод патріарших та верховноархиєпископських Церков у Східних Церквах, а також Рада ієрархів у митрополичих Церквах покликані до того, щоби відповідно зорганізувати вірних, духовенство, всіх тих, хто є близько церкви, а також тих, хто з різних причин від неї віддалився, до своєрідної спільної застанови. Це можна назвати шляхом знизу.
Наступний етап — це приготування синтезу на місцях, тобто, збирання усіх думок і підбиття підсумків, створення резюме, яке буде передане до Секретаріату Папського Синоду. Відтак на рівні усієї Католицької Церкви наступним кроком будуть регіональні зустрічі по континентах. Після цих зустрічей буде приготовано документ, який носитиме назву Instrumentum laboris. Це документ, який полегшує працю у цих континентальних групах. Після цього подальший крок, який полягатиме у приготуванні заключного документу Instrumentum laboris, що вже буде переданий на розгляд під час Папського Синоду у жовтні 2023 року.
Унікальність цього синодального шляху, запропонованого Папою Франциском, полягає у тому, що не тільки єпископи, не тільки духовенство чи окремі групи вірних є задіяні у цьому процесі, а всі члени Церкви, навіть ті, які від неї віддалилися.
— Цікаво, що ви згадали про те, що до слухання Святого Духа покликані не лише духовенство, не лише єпископи, але кожен член Церкви. Яким чином це мало би відбуватися? Як звичайний вірний повинен робити оце слухання Святого Духа?
— Східні Католицькі Церкви за своєю природою є синодальними. У Східних Католицьких Церквах, таких як наша Українська Греко-Католицька Церква, існують відповідні інституції, які покликані до того, щоби кожен вірний міг брати участь не тільки у житті Церкви, але й у формуванні шляху побудови Церкви. Одним із таких інструментів є єпархіальні собори. На цих соборах кожна парафія є представлена мирянином і священником, деканат — своїм протопресвітером. До цього відбуваються вибори для того, щоб обрати делегатів на цю зустріч. Єпархіальний собор сам по собі має дорадчий голос. Його скликає єпархіальній єпископ у випадку нагальних потреб чи важливих питань єпархії, а також єпархіальні собори відбуваються перед Патріаршими Соборами.
Отже, єпархіальний собор — це чудовий інструмент творення соборної думки вірних, монашества, духовенства. Зі всіх верств церковного тіла, яким є єпархія, є представлені делегати, і кожен має право висловлювати свою думку чи давати пропозиції. Традиційно, єпархіальний собор закінчується прийняттям резолюцій, у яких враховуються усі думки. Відбувається голосування і члени єпархіального собору вибирають найважливіші думки для життя їхньої єпархії. Таким чином, єпархіальний собор стає інструментом допомоги для єпископа і виразом соборності Церкви.
— Яскравим виявом синодальності нашої Української Греко-Католицької Церкви є Патріарші Собори, у який беруть участь не тільки єпископи та священники, але й миряни та активні представники Церкви. Що таке Патріарший Собор? Для чого він регулярно відбувається? І яким є його значення для усієї УГКЦ?
— Синодальність і соборність для Української Греко-Католицької Церкви є ключовими поняттями. Патріарший собор є кульмінаційним моментом зібрання духовенства, єпископів, монашества, мирян з цілої глобальної Церкви. Він скликається раз на п’ять років. Там, де є структури нашої церкви, а також там, де їх немає за межами нашої держави, відбуваються вибори представників мирян, монашества, духовенства. З одного боку, Патріарший Собор представляє не тільки різноманітні прошарки структур нашої церкви, але різні регіони, бо з’їжджаються представники з цілого світу. Вони не представляють свою особисту думку, вони представляють думку тих, хто їх обрав — парафії, протопресвітерати, єпархії. Маючи за плечима пройдений етап єпархіального собору, вони приносять свої думки та пропозиції на цей широкий форум, який називається Патріарший собор.
Сесії нашого Патріаршого Собору, які відбувалися після виходу Церкви з підпілля, справді були виразом соборності нашої Церкви. Одного разу в Івано-Франківську, коли відбувався Патріарший Собор, приїхали вірні з Австралії і в секретаріаті сказали: «Ми чекали цього дня п’ять років». Тобто, вони були обрані делегатами і 5 років готувалися до того, щоб приїхати і представити свої думки.
Проте, на Патріарших оборах відбувається не тільки обмін думками і представлення пропозицій щодо певної визначеної теми, але він водночас є виразом єдності Церкви.
Ще однією надзвичайно важливою функцією Патріаршого Собору є те, що він є допомогою для Синоду Єпископів нашої Церкви. Завжди після Патріаршого Собору відбувається Синод на ту ж саму тему, що і Собор. Таким чином, із соборності нашої Церкви формується синодальність нашої Церкви. Синод — це зібрання єпископів, які представляють наші єпархії, архиєпархії, митрополії у цілому світі. Так виражається єдність нашої глобальної Церкви.
— Варто також брати до уваги нашим радянське минуле. Одним із проявів цього є те, що доволі часто українці є недовірливими один до одного. Це породжує безініціативність, байдужість, які спричинені боязню критики, неправильного сприйняття чи розуміння. І тому мені здається, що ця побудова, яку пропонує церква, може бути лікувальним чинником для цього радянського досвіду. Як ви вважаєте?
— Інструменти, які існують у нашій Церкві, покликані до того, щоби усі її члени були активними вірними на своїх парафіях, у своїх чернечих та богопосвячених спільнотах, в єпархіях. Іноді буває, що на єпархіальних соборах вірні почуваються ніяково, адже поруч знаходяться священники, монахи. Нерідко у них виникає невпевненість: «А що ми можемо сказати більше від них?» Однак, Церква Христова є тілом, і усі ми є членами того тіла. Кожен із нас має свою функцію і свою відповідальність.
Слушно зазначив наш Патріарх про те, що тут не йдеться про владу. Ми хочемо трактувати поняття влади як відповідальність, Відповідальність за служіння. Адже якщо ми говоримо разом із святим Павлом, що Церква є Христовим тілом, в якому кожен член є важливим, — так як і в тілі не існує другорядних і першорядних, — усі члени є важливими. Якщо один член радіє, то все тіло почувається добре; якщо один член хворіє, то все тіло є хворим.
Таким чином, у тілі Христовому немає нічого другорядного чи зайвого. Тому ця пасивність або байдужість у цьому соборовому діянні виключається. Соборність дозволяє бути почутим кожному, хто почуває себе членом тіла Христового.
— Багато священиків, які вийшли з підпілля, свідчать про те, що у момент виходу нашої Церкви можна було спостерігати великий сплеск активності у наших громадах. Люди радо долучалися до побудови своїх парафії, до будівництва церков, не потрібно було нікого затягувати на церковне подвір’я, адже всі приходили добровільно. Однак, через деякий час відбулося певне затихання. Як сьогодні душпастирю разом зі своїми вірними у парафіяльних спільнотах будувати єдність та розвивати активність?
— Парафія є основною клітиною в організмі, який називається Церква. Кожна парафія має своє місце у Церкві. Церковним законодавством передбачені відповідні інструменти для того, щоб душпастир разом із своїми парафіянами будував усе те, що потрібно для зростання у Божій благодаті та реалізації доброго християнського життя. Цими інструментами є парафіяльні ради. У них покликані брати участь активні парафіяни, ідейні люди із добрими пропозиціями.
Існують парафіяльні ради двох типів: пасторальна та економічна. Їх можна назвати двома руками, які повинні допомагати священнику і які повинні виражати єдність усієї парафії. Надзвичайно важливо, щоб священник керувався цими двома інструментами і щоби у них брали участь як старші особи, так і молоді. Важливо, щоби рішення приймалися парохом з допомогою цих парафіяльних рад.
Насправді, на тих парафіях, де вони добре функціонують, парафіяльне життя є дуже активним: вірні бачать плоди своєї участі у парафіяльному житті та різних ділянках — катехитичній, соціальній, адміністративній. Нерідко у таких парафіяльних спільнотах є особи, які колись могли бути далекими від церкви, а тепер є близько до неї саме через те, що бачать можливість реалізації своїх християнських поглядів у конкретному парафіяльному служінні. Цей аспект також можемо назвати виявом соборності. Адже соборність, як ми вже казали, будується з низів, тобто з цієї найменшої клітини, якою є парафія.
— І наприкінці, у жовтні цього року ми вже будемо позначати половину періоду приготування до Папського Синоду єпископів Католицької Церкви. На сьогоднішній день, зважаючи на ті виклики, перед якими постало українське суспільство загалом, такі як пандемія і теперішня війна, наскільки Українська Греко-Католицька Церква готова і з чим вона вже може йти на цей Синод, щоби пропонувати свій досвід для усієї Католицької Церкви?
— За Божим Провидінням так склалося, що наша Церква готувалася до Патріаршого Собору, який мав відбутися у 2020 році. Однак, з огляду на пандемію наші делегати не змогли з’їхатися до Львова на фізичну зустріч. Тому цей Патріарший Собор був відкладений.
Його гаслом є слова: «Твоя Церква є всюди і завжди з тобою». Це гасло насправді відображає ідею синодального шляху, запропонованого Папою Франциском. Тобто, так склалося, що ми увійшли у цей синодальний шлях вже готовими. Ми перебували у процесі проведення наших парафіяльних та єпархіальних соборів, зустрічей, дискусії. На усіх континентах, де існують структури нашої Церкви і де проживають наші вірні, якими опікується Пасторально-міграційний відділ УГКЦ, вже були зібрані резолюції єпархіальних соборів.
У зв’язку з тим, що не було можливості з’їхатися на Собор у 2020 році, наш Блаженніший Святослав запропонував дуже цікаву ідею — провести Всецерковний форум онлайн. На ньому обрані делегати від мирян, монашества, духовенства і єпископи могли би зібратися та обговорити актуальні виклики. Водночас нашим делегатам було запропоновано застановитися над 10 блоками питань, які були дані Секретаріатом Папського Синоду. Відбулося дві сесії Всецерковного форуму, які були покликані з одного боку, об’єднати всіх делегатів і готуватися до Патріаршого Собору, який все ж таки ми плануємо провести у той момент, коли буде можливість. З іншого ж боку, цей форум мав дати відповіді на ті питання, які перед нами поставив Секретаріат Папського Синоду. Ми покликані з усією Вселенською церквою від низів і аж до верху проникнутися молитвою, застановами, роздумами і слухати те, як Святий Дух бажає надалі провадити нашою Церквою.
Ми зробили підсумок усіх резолюцій єпархіальних соборів, а також двох сесій Всецерковного форуму, який відбувався онлайн, і на теперішньому Синоді Єпископів у Перемишлі представили резюме ідей, думок, пропозицій наших вірних, монашества, духовенства. Згідно методології, наданої Секретаріатом Папського Синоду, це резюме повинно складатися із 10 сторінок. Ми це зробили. Тому цей документ є голосом усієї нашої Української Греко-Католицької Церкви, який буде представлений у жовтні на Папському синоді.
Розмовляв о. Іван Вихор,
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
